У середині ХІХ століття заможний селянин із Чернігівщини щорічно споживав близько 150 кг картоплі. Картопля була дешевшою за зернові. У ті часи пуд картоплі коштував 15-25 копійок (денний заробіток ремісника в селі чи женця під час жнив), тоді як пуд житнього борошна 26-40 копійок. Спочатку картоплю вживали вареною і печеною. З неї пробували пекти хліб. У цьому не було нічого дивного, адже в суспільстві, де хліб і каша були основними наїдками, нові продукти перевіряли на можливість випікання з них хліба. Картопля перевірку не пройшла.

У книжці етнографа Миколи Маркевича про побут населення Лівобережжя згадано кілька самостійних страв із картоплі: смажена на салі і варена та затовчена маком. В першій половині ХІХ століття картоплю вже додавали до ухи і звичайної юшки. 1853 роком датовано першу згадку про картоплю в борщі — так готували селяни в Хорольському повіті Полтавщини. У 1850-х роках уродженець Полтавщини Афанасьєв-Чужбинський, живучи в колоністів-менонітів на території нинішньої Запорізької області, просив господиню зварити звичний для нього суп — з картоплею (німкеня перед цим готувала йому молочні супи із…вишнями і грушами). В 1902 році Василь Милорадович писав, що вареники з картоплею — звична страва на Лубенщині.

Наприкінці ХІХ століття картопля стала важливою складовою господарства населення центральної України. В Чернігівській губернії її збирали щороку близько 280 тисяч тонн, а жита, пшениці, ячменю вівса і гречки — 775 тисяч тонн. А ще на початку століття картоплі на Чернігівщині збирали 4 тисячі тонн.

Нова культура не забрала під себе великі площі земель. Вона давала стабільні врожаї і була тією рослиною, яку можна було вирощувати на малопридатних для вирощування зерна ґрунтах. Врожайність зробила її популярною серед простолюду, адже картопля могла прогодувати людину навіть із малої ділянки землі. Крім того, вона дозволила економити зерно, ставши сировиною для виробництва спирту.