У селі Чернеча Слобода відбулася презентація книги поезій Віктора Осадчого «Ми – динозаври». Захід зібрав шанувальників творчості видатного поета та громадського діяча, залишивши теплі спогади в серцях тих, хто його знав.

Поезія… Як народжуються вірші в душі людини? Як з’являється дивний дар, що змушує слова звучати по-новому, а серце битися сильніше? Як декількома поетичними рядками можна відобразити цілий світ? Відповіді на ці питання знав Віктор Осадчий, який одним рядком римованого тексту проникав у серце, торкався струн душі та створював особливий настрій.

Віктор Макарович Осадчий – поет, педагог, перекладач, член Національної спілки журналістів України, наш земляк. Людина з великої літери, корифей слова, який належав до когорти справді народних поетів. На жаль, 25 квітня 2020 року він пішов із життя, але його твори залишаються джерелом натхнення та душевної розради для численних прихильників.

Презентація книги «Ми – динозаври», що відбулася 25 квітня у Чернечій Слободі, стала підтвердженням цих слів. У книзі зібрані твори, які не встигли побачити світ за життя поета. Багато людей, які цінують талант Осадчого, доклали зусиль, щоб книга вийшла друком: син Роман, друзі Микола Дишковець, Леонід Білик, Олександр Капітоненко, Іван Бойко, поет Микола Гриценко. Теплі спогади про зустрічі з поетом назавжди зберегли в серцях ті, хто знав Віктора Осадчого.

Під час заходу звучали щирі слова вдячності, спогади друзів та близьких, які відкрили для присутніх інші грані особистості поета – друга, господаря, батька. Відзначалося, що таких людей, як Віктор Осадчий, дуже мало, і світ став біднішим на одну талановиту особистість. Організатори створили атмосферу щирої вдячності народному поетові, який писав про людей і для людей.

На завершення презентації всі охочі мали змогу отримати безкоштовний примірник книги та поспілкуватися з тими, хто особисто знав поета. Збірка «Ми – динозаври» невдовзі з’явиться в бібліотеках громади, щоб кожен зміг доторкнутися до творчості видатного земляка. Висловлюється щира подяка всім, хто долучився до організації та проведення презентації.

Вічна пам’ять Віктору Макаровичу…

«Здається, моя юність не шуміла
І в мене змалку сива голова,
І не тремтіло у коханні тіло,
І в риму не писалися слова.
Та ні шуміла! І не відшумиться!
Бо моя юність – вічна у душі:
Немов квітневе молоденьке листя
Для неї шелестять мої вірші»