Шепетівська громада провела в останню земну дорогу ще одного славного українського воїна, нашого земляка сержанта Шепетівського 88 батальйону ТРО Олексія Юрійовича Владюка, який пожертвував своїм спокоєм, полишив своє звичне життя заради миру.

Олексій Юрійович Владюк народився 21 вересня 1977 року у селищі Антоніни Красилівського району, дитинство та юність пройшли в Шепетівці. Олексій навчався в загальноосвітній школі №7, ріс спокійним та допитливим. Після закінчення школи вступив до Шепетівського професійно-технічного училища №20 та отримав професію маляра-штукатура. Після строкової служби у десантних військах ЗСУ юнак повернувся до рідного міста.

Олексій був працьовитим і невтомним, чоловіком, якому піддавалась будь-яка робота, хоч її у його житті було чимало. У 2000 році чоловік познайомився з майбутньою дружиною – красунею Наталею, та не мав сумнівів, що вона – його доля. Створивши сім’ю, в мирі й злагоді виховували двійко дівчаток – Марію та Поліну. Олексій безмежно любив донечок, намагався проводити з ними багато часу. Вони не сиділи вдома, він так хотів показати їм весь світ, возив на різні екскурсії й прогулянки. Цінував кожну хвилину у колі найрідніших. Та повномасштабне вторгнення ворога змінило все.

Від початку війни Олексій готовий був захищати незалежність своєї держави. Він дуже любив життя, у нього було багато планів та мрій, але російське вторгнення на рідну землю стерпіти не зміг. З перших днів, покинувши роботу водія шепетівської станції екстреної медичної допомоги, приєднався до Шепетівського 88 батальйону ТРО. Службу проходив у 2 взводі 2 роти батальйону – медиком. Тримав оборону Бахмуту та Лиману. Двічі був поранений, за стійкість та мужність мав відзнаки й нагороди. Усі, хто знав Олексія – рідні, друзі, товариші по службі, командири – говорять про Олексія як про надзвичайно добру людину, щиру, відверту, оптимістичну, він дуже любив свою Батьківщину. А побратими любили його – завжди спокійного, розсудливого, незворушного навіть у бою, і надзвичайно працьовитого. В його очах завжди був спокій та впевненість, а в словах та діях завжди можна було отримати допомогу та підтримку. Олексій був принциповою, ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим чоловіком, батьком, сином, братом, вірним та надійним товаришем. Олексій трагічно загинув, його серце не витримало та зупинилось 21 квітня 2024 року.

Ми втрачаємо наших Героїв… Олексій став янголом охоронцем для своїх дівчаток, в кожному їхньому подиху, в кожному ударі серця житиме вічна пам’ять про нього. Олексій Владюк не побоявся, не сховався, а вступив у запеклий бій за Україну, заради її майбутнього і майбутнього її дітей.

Звістка про смерть Олексія ранила не одне серце. Мрії, цілі та бажання – стільки всього не встиг він зробити…

Вся Шепетівська громада сумує разом з родиною, низько схиляючи голови у скорботі.

Герої не вмирають!

Слава Україні!