У Шепетівці попрощалися з відважним воїном, солдатом Ткачуком Сергієм Вікторовичем. 12 березня громада Шепетівки, схиливши голови в глибокій скорботі, знову зустрічала свого полеглого героя, який віддав життя за Україну.

[content_block_1]

Сергій Ткачук народився 15 червня 1975 року в селі Городище, де провів свої дитячі роки у теплій сімейній атмосфері. Згодом сім’я переїхала до Шепетівки, міста, яке стало місцем його юності. Разом з батьками, Віктором Миколайовичем та Валентиною Романівною, і молодшим братом Ігорем він зростав, пізнавав світ, долаючи труднощі та радіючи кожному щасливому моменту. У 1998 році сім’я зазнала важкої втрати – пішов з життя батько. Цей біль назавжди залишився в серці Сергія, але він завжди був опорою для матері та брата. Після закінчення дев’яти класів, Сергій продовжив навчання у Понінківському професійному ліцеї, де здобув спеціальність слюсаря КВА. Він був старанним і відповідальним учнем, швидко освоював нові знання та завжди прагнув до бездоганної роботи.

[content_block_2]

Служба в армії стала для Сергія важливим етапом, де він проходив службу у Львові, а потім у Сокалі, виконуючи обов’язки охоронця. Армійська служба зміцнила його характер, зробила сильнішим та витривалішим. Після повернення до цивільного життя, Сергій працював на хлібозаводі, як і багато українців, шукав можливості для гідного заробітку та забезпечення майбутнього. У 2010 році Сергій зустрів кохану, Ірину. Їхнє кохання дарувало йому силу, натхнення долати труднощі та будувати плани на майбутнє. Вони були щасливі разом, підтримували один одного в усіх життєвих ситуаціях.

[content_block_3]

Коли Україна зіткнулася з викликами війни, Сергій не зміг залишитися осторонь. У травні 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Після навчання в Черкаській області, його відправили на передову, на Харківщину. Сергій не приховував від рідних, що було нелегко, але завжди знаходив час для дзвінка дружині та матері. Кожна їх розмова була як ковток свіжого повітря, вони чекали, переживали та молилися за його безпеку. Він сумував за домом, за риболовлею на березі річки, за прогулянками в ліс по гриби – за тими моментами спокою, які дарували йому радість.

[content_block_4]

Останній раз Сергій спілкувався з дружиною 5 лютого. Наступного дня, 6 лютого, він пішов на бойове завдання. Він мріяв про відпустку, заплановану на 20 лютого, сподівався повернутися додому, обійняти рідних та забути про війну хоча б на кілька днів. Але 21 лютого його життя трагічно обірвалося… Страшна звістка дійшла до Ірини 6 березня.

[content_block_5]

Серце Сергія Ткачука зупинилося, але пам’ять про його героїчний вчинок назавжди залишиться в серцях близьких, друзів та всіх, хто його знав. Він був і залишиться Героєм, який віддав найцінніше – своє життя – за Україну, за мирне небо для всіх нас.

🇺🇦Герої не вмирають!
🇺🇦Слава Україні!