Страшні та глибоко болючі звістки невпинно надходять до Шепетівської громади, сповіщаючи про втрати. Війна, розв’язана безжальним ворогом, який не рахується з власними втратами та не має наміру зупинятися, щодня забирає життя відважних українських воїнів. Ці герої стали на захист рідної землі, її свободи та майбутнього. Кожна така звістка – це невимовний біль для родини, громади та всієї країни.

27 червня 2025 року Шепетівщина провела в останню путь інспектора прикордонної служби 2 категорії – гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби 1 прикордонної застави 1 відділу прикордонної служби 3 прикордонної комендатури швидкого реагування, старшого сержанта Музу Юрія Миколайовича. Його життєвий шлях обірвався зарано, але його пам’ять навіки залишиться в серцях українців.

Юрій Муза народився 28 травня 1974 року у мальовничому селі Плесна. Він ріс у великій, щирій та працьовитій селянській родині, був четвертим з шістьох дітей. Життя родини Музи було скромним, але сповненим дружби, взаємоповаги до праці та любові до рідної землі. Коли Юрію виповнилося шість років, родину спіткало велике горе – трагічно загинув батько. З цього моменту на тендітні плечі матері, Катерини Юхимівни, лягла вся важка ноша: діти, господарство, город. Діти ж вмить подорослішали, а два старші брати стали справжньою опорою сім’ї, допомагаючи матері у всьому, від догляду за худобою до роботи в полі. Маленький Юрко, хоч і був ще зовсім хлопчиком, намагався бути корисним. Він любив рибалити, бігаючи до ставка з вудочкою, аби спіймати хоча б кілька карасиків для родини. Ці спогади свідчать про його ранню відповідальність та бажання допомагати рідним.

Вже у дитинстві Юрій Муза проявляв свою допитливість та велику любов до техніки. Ще школярем він підробляв у місцевому колгоспі, у тракторному парку. Спочатку лише спостерігав за роботою дорослих, але згодом сам навчився керувати технікою. Мрією дитинства для Юрія був мопед, і вся родина зібрала кошти, щоб подарувати йому перший транспорт. Ця подія принесла радість не лише йому: у Юрія було багато друзів, і у дворі завжди лунав щирий сміх та гамір. Його добродушна вдача та щира усмішка притягували до нього людей, роблячи його душею компанії.

У 1991 році Юрій закінчив 11 класів Плесенської середньої школи, що стало першим випуском у новому статусі середньої школи. Він виріс сильним, високим та привабливим парубком – майже два метри зросту. Був дотепним, відкритим, щирим, завжди мав авторитет серед односельців і був «своїм» для кожного, хто його знав. У 1992 році юнака призвали на строкову службу, яку він проходив у місті Дніпро.

Після повернення додому знову став до праці – трактористом у колгоспі. Юрій Муза не цурався жодної роботи, був ініціативним, відповідальним, старався заробити більше, адже знав, що треба підтримати матір і допомогти молодшим сестрам – Галині та Ларисі. Старша сестра Тамара та брати Олександр і Григорій вже мали власні родини, а Юрій залишався головною чоловічою опорою матері. Коли роботи в селі стало менше, Юрій вирушив на заробітки за межі України, прагнучи стабільності й продовжуючи допомагати рідним. Наймолодша сестра Лариса з ніжністю згадує: «Юра був найкращим братом… просто кращих не буває».

У 2003 році Юрій одружився та переїхав до Нікополя, де проживала його дружина Олена. У Нікополі він працював на металургійному заводі, де зарекомендував себе як сумлінний працівник і добрий товариш. Незабаром у молодої сім’ї Музи народився син Олександр. На жаль, родинне життя не склалося. Попри всі труднощі, Юрій залишився жити в Нікополі – заради сина. «Я залишаюся тут, бо тут живе мій Сашко», — говорив він, демонструючи безмежну батьківську любов.

Олена згадує про Юрія так: «Він був з тих, хто виживає попри все, умів триматися на плаву. Жартував та знаходив світло там, де його не було. Падав, але не ламався. Виживав у своєму складному житті і здавалося, його не зламати нічим. Зараз я згадую, як він міг з’явитися з оберемком квітів, зірваних будь-де, і зробити з цього цілий ритуал. Просто, бо хотів зробити приємно. Тоді це було звичним, а тепер — чомусь ріже до сліз. Він був непростим. Але я точно можу сказати одне — він був людина-свято… Гучний, живий, несподіваний… Війна не щадить нікого. Вона стирає межі між “разом” і “давно окремо”.» Ці слова найкраще описують багатогранну особистість Юрія.

4 березня 2025 року Юрій Миколайович Муза був мобілізований Нікопольським районним територіальним центром комплектування. Старший сержант Муза Юрій Миколайович служив інспектором прикордонної служби 2 категорії – гранатометником 2 відділення 1 прикордонної застави 1 відділу прикордонної служби (тип С). Він з честю виконував свій військовий обов’язок, демонструючи мужність та відданість Батьківщині.

18 червня 2025 року Юрій Муза загинув, виконуючи бойове завдання. Він віддав своє життя, будучи вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, внаслідок бойових дій у Сумській області. Юрій Муза виявив стійкість і безмежну мужність, ставши справжнім героєм. Він захищав Україну хоробро, віддано, без вагань. І в бою за свободу своєї держави він віддав найдорожче – своє життя.

Україна пам’ятатиме Юрія Музу як відважного воїна, люблячого сина, брата та батька. Його самовідданість є прикладом для всіх нас. Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті та в кожному дні мирного неба, яке вони виборювали.