У ці важкі часи ми з глибоким сумом прощаємося з кожним нашим Героєм, який повертається «на щиті». Страждання матерів, які оплакують своїх синів, нагадують нам про надзвичайно високу ціну нашої незалежності та свободи. Сьогодні наша громада знову в жалобі. Ми попрощалися з воїном, Захисником, Людиною з великої літери — Олександром Дригулею. Йому було лише 43 роки.

Вісім років Олександр Дригуля віддано служив у війську, захищав рідну землю, залишаючись вірним своєму покликанню. Народившись 23 травня 1982 року в Ковелі, він здобув освіту різьбяра по дереву, а згодом — інженера-механіка автомобільного транспорту у Львівській політехніці. Після навчання Олександр Дригуля працював на приватних підприємствах, будував особисте життя та радісно вітав народження доньок.

Природа завжди була його стихією: він любив ліс, збирання грибів, риболовлю та полювання. Олександр Дригуля був щирою, доброзичливою людиною, яка легко знаходила спільну мову з усіма, завжди випромінюючи оптимізм. Його мрією з дитинства була військова кар’єра. З 2017 року він розпочав службу за контрактом, воював у різних бригадах, зокрема 39-й, 14-й ОМБр, а пізніше підписав контракт із 24-ю ОМБр імені Короля Данила. Під час повномасштабного вторгнення Олександр Дригуля перебував у Попасній, командуючи інженерно-саперним взводом.

Його професійний ріст був стрімким: від солдата до молодшого лейтенанта. У серпні 2023 року за виняткову мужність під час виконання бойових завдань, Олександр Дригуля був нагороджений відзнакою «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, а також відзнакою командира 24-ї ОМБр «Золотий лев». Війна неодноразово випробовувала його на міцність: він отримував поранення, контузії, переніс операції, але завжди повертався на фронт. Навіть коли здоров’я слабшало, життя без армії він уже не уявляв. Олександр Дригуля неодноразово був на межі життя та смерті. Його життєрадісний характер залишався незмінним, він умів підняти бойовий дух побратимів жартами.

Численні інтерв’ю для українських телеканалів свідчать про його комунікабельність та глибоке розуміння військової справи. У них Олександр Дригуля впевнено говорив про Перемогу, силу українського війська та відвагу побратимів. З рідними, особливо з мамою, він підтримував зв’язок майже щодня, запевняючи, що все добре. Його найбільшою гордістю та сенсом життя були чотири донечки. Олександр Дригуля завжди знаходив час для них, підтримуючи теплим словом. Для дітей він був не лише батьком, а й другом, опорою.

10 вересня сталося непоправне. Молодший лейтенант Олександр Павлович Дригуля загинув внаслідок удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання в районі населених пунктів Андріївка – Клевцове на Донеччині. Це величезна втрата для країни, міста та родини. Його донька Анастасія з болем згадує: «Неможливо описати словами той пекучий біль, який відчуваєш, коли втрачаєш найдорожчу людину — свого Тата. Для мене він був не просто батьком, а справжнім Героєм, прикладом мужності, нескореності й справедливості. Тато віддав своє життя за свободу й за мир, якого так прагнув. Він залишив по собі слід, який не зітруть ні час, ні війна. Я завжди любитиму його, пам’ятатиму його усмішку, голос і добрі очі. Тато живе в мені, і я пишаюся тим, що саме він — мій батько».

В одному з інтерв’ю Олександр Дригуля підкреслював: «Завдяки Збройним Силам існує Україна, яку ми зараз боронимо, захищаємо свою незалежність і територіальну цілісність». Його брат Тарас, який також служить в ЗСУ, розповідає, що Олександр мріяв після війни залишитись в армії, займатись розмінуванням, бути корисним країні.

Міський голова Ігор Чайка наголосив: «Олександр достойно пройшов шлях воїна, захисника своєї землі. Для нього служіння державі стало сенсом життя. Ми завжди пам’ятатимемо його мужність і жертовність, відданість і патріотизм. Вічна йому слава і незгасима пам’ять». Ковельська громада сумує разом із родиною Героя. Щирі співчуття висловлюються його рідним. Дякуємо тобі, воїне, за честь, доблесть, захист. Вічна пам’ять! Поховали Олександра Дригулю на Алеї Героїв міського кладовища.