🕯 Фастівська громада у глибокій скорботі оплакує втрату. 7 вересня 2025 року на 35-му році життя обірвалося життя нашого земляка, мужнього воїна-захисника України, Дмитра Кучерявого. Його загибель стала тяжким ударом для Фастівської громади, яка втратила справжнього патріота та відважного сина.

Дмитро Кучерявий народився 12 квітня 1990 року у Фастові. У п’ятирічному віці він пережив втрату батька, що змусило його разом з мамою та сестрами переїхати до села Мотовилівська Слобідка. Саме там пройшло його дитинство, сповнене відповідальності та раннього дорослішання. Змалку Дмитро став справжньою опорою для своєї родини, проявляючи неабияку силу духу та самовідданість.

У 2005 році Дмитро успішно закінчив місцеву школу, а в 2008 році здобув фах помічника машиніста у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту. Того ж року розпочав строкову службу у 40-й бригаді тактичної авіації у місті Васильків. Там він зарекомендував себе як дисциплінований та відповідальний воїн, отримавши почесне звання старшого солдата.

Після завершення строкової служби, Дмитро знайшов своє покликання на 410-му авіаційному заводі. Його золоті руки та уважність до деталей допомагали повертати до життя справні літаки. Він завжди відзначався скромністю, працьовитістю та незмінною чесністю у своїй роботі.

У 2016 році життя Дмитра набуло нового сенсу — він створив міцну сім’ю, одружившись з коханою Дашею. Подружжя мало двоє чудових дітей — сина Дмитрика та доньку Полінку. Дмитро був люблячим чоловіком та турботливим батьком, для якого родина була найбільшим щастям і головним життєвим орієнтиром.

З дитинства Дмитро був захоплений футболом, неодноразово демонструючи лідерські якості. Він був капітаном команди, яка здобула перемогу у районному чемпіонаті, доводячи, що вміє вести за собою як на спортивному полі, так і в житті.

18 червня 2024 року Дмитро Кучерявий був мобілізований до лав Збройних Сил України, ставши частиною 80-ї окремої десантно-штурмової бригади «Сталеві Леви». 6 серпня він мужньо пішов у свій перший штурм у Курській операції. Вже 16 вересня його героїзм був відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Незважаючи на численні поранення та контузії, він завжди повертався до своїх побратимів, не шкодуючи себе заради перемоги. На жаль, серпень 2025 року став фатальним. 13 серпня, повертаючись із бойового завдання, автомобіль, у якому перебував Дмитро, потрапив під удар ворожого дрона. Важко пораненого воїна евакуювали до Сум, потім до Чернігова, а згодом до Києва. Дванадцять днів лікарі, рідні та вся громада боролися за його життя. Сотні людей здавали кров, тисячі молилися за диво. Але 7 вересня серце героя зупинилося.

У глибокій скорботі залишилися його мама Тетяна Володимирівна, дружина Даша, син Дмитрик, донька Полінка, сестри Валентина та Катерина, вся рідня, друзі, куми та хрещеники. Фастівська громада втратила мужнього воїна, люблячого сина, чоловіка, батька й справжнього друга.

Вічна пам’ять Герою. Вічна шана його подвигу. Навіки в пам’яті, навіки в серці, навіки в думках. Ми ніколи не пробачимо ворогу жодної загубленої душі і жодної сльози рідних.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 9 вересня:
О 11.00 біля Мотовилівськослобідської гімназії.
О 11.30 у сільському храмі.
Поховають Воїна на Алеї Слави на сільському цвинтарі.