ФЕДОРЕНКО МАКСИМ СЕРГІЙОВИЧ

22.06.1986 – 27.03.2023

Два роки, коли ім’я Максима Федоренка звучить як нагадування про справжній героїзм. Його життя, сповнене мужності та самовідданості, назавжди залишиться в пам’яті тих, хто знав його та шанує його подвиг. Народившись 22 червня 1986 року в селі Вільшанська Новоселиця, Максим міг обрати звичайний життєвий шлях, реалізуючи себе як юрист або ІТ-фахівець, будуючи кар’єру та здійснюючи особисті мрії. Але повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило все. Коли почалася війна, він, не вагаючись, обрав інший шлях – шлях захисника. Він пішов на фронт добровільно, свідомо розуміючи, яке важке завдання йому доведеться виконувати, і знаючи, що його місце – там, де найважче, на передовій боротьби за свободу.

У квітні 2022 року Максима було мобілізовано. Майже рік він безстрашно виконував свій військовий обов’язок на передовій, у самому пеклі Сходу України. Він стояв пліч-о-пліч з побратимами, відстоюючи суверенітет і незалежність нашої країни, боровся за наше майбутнє, за нашу свободу, віддаючи всі свої сили та вміння. 27 березня 2023 року поблизу села Кузьмине, Луганської області, Максим Федоренко загинув, віддавши своє життя за Україну. Він загинув, але не здався. Залишився вірним своїй присязі, своїй країні, до останнього подиху.

Довгий час після загибелі він вважався зниклим безвісти. Рік болючих пошуків, рік надії, рік важких випробувань для його рідних та близьких. Але його пам’ять і його подвиг пережили цей час. Він повернувся додому, щоб назавжди залишитися в наших серцях та пам’яті. Сьогодні ми згадуємо Максима Федоренка з глибокою шаною та скорботою. Згадуємо його незламну мужність, його безмежну самопожертву, його щиру любов до України та відданість їй. Його героїзм – це приклад для наслідування, символ незламності українського народу. Він загинув, але він живий. Живе у кожному з нас, у нашій пам’яті, у наших серцях, у наших вчинках.

Спи спокійно, Герою. Ми обов’язково переможемо. Тому що він був. Тому що він є. Тому що він завжди з нами. 🇺🇦