Сьогодні Україна та вся Ізюмщина вшановують пам’ять Віталія Івановича Шаповала, позивний «Рапіра», який героїчно віддав своє життя, захищаючи нашу Батьківщину. Народився 24 жовтня 1991 року, його життєвий шлях обірвався 19 листопада 2024 року, але пам’ять про його подвиг житиме вічно. Капітан Шаповал був не просто військовим; він був справжнім лідером, командиром 1-ї стрілецької роти 122 окремого Ізюмського батальйону, що входив до складу 113-ї окремої бригади ТрО. Його самовідданість та відвага стали прикладом для багатьох.

Повномасштабне вторгнення Віталій зустрів, як і належить справжньому патріоту, у складі свого батальйону. З перших днів він стояв на захисті України, пліч-о-пліч зі своїми побратимами. Його військовий шлях був сповнений викликів та небезпек, але Віталій Шаповал завжди залишався вірним присязі. Він брав активну участь у звільненні рідної Ізюмщини від окупантів, повертаючи мир та спокій на українські землі. Після успішних операцій на Харківщині, бойовий шлях Героя продовжився на гарячому Донбасі. Тут, на Бахмутському напрямку, він пройшов крізь пекло боїв у таких населених пунктах, як Дружба, Озарянівка (Басейн) та Червона Гора, де кожен день був випробуванням на мужність.

Незважаючи на тяжкі втрати та постійну небезпеку, капітан Шаповал незламно тримав оборону. Після запеклих боїв на Донеччині, його підрозділ був перекинутий на охорону державного кордону на Харківщині. Віталій продовжував демонструвати неперевершену стійкість у боях за Уди, Козачу Лопань, Гранів, а також у надзвичайно складних і кривавих зіткненнях у Стрілечому та Глибокому. Ці битви стали ключовими етапами у обороні України, і внесок Віталія Шаповала в ці перемоги є неоціненним.

З 26 вересня 2024 року розпочалися нові, ще більш жорстокі випробування – запеклі бої під Вугледаром, у районах Золотої Ниви та Ясної Поляни. Це були одні з найгарячіших точок на фронті, де ворог постійно намагався прорвати оборону. Саме тут, 19 листопада, під час ближнього бою між селами Шахтарське та Велика Новосілка, серце нашого Героя Віталія Шаповала зупинилося. Він отримав численні кульові поранення, які виявилися несумісними з життям. Його загибель – це величезна втрата для Ізюмського батальйону, для Збройних Сил України та для всієї нашої країни. Він віддав найцінніше – своє життя – заради нашого майбутнього.

Народився Віталій у тихому селі Бугаївка, де провів своє дитинство та юність. Саме тут, у СК «Восток», він працював і створив міцну родину. Разом із дружиною вони виховували прекрасну донечку, мріючи про мирне та щасливе майбутнє. Віталій був відомий своїм спокійним характером, добротою та надзвичайною відповідальністю. Він був справжнім сином для своїх батьків, надійним другом, люблячим чоловіком і турботливим батьком. На службі ж він виявив себе як мудрий і справедливий командир, який ніколи не ховався за спинами побратимів, а завжди був поруч із ними, навіть коли мав можливість відійти від лінії фронту. Його відданість і вірність ідеалам свободи були безмежними.

Поховали Віталія в його рідному селі Бугаївка. Ця трагедія залишила глибоку рану в серцях його близьких. Без батька залишилася маленька донечка, без чоловіка – дружина, без сина – батьки. Цей біль є нестерпним, але пам’ять про його жертовний подвиг повинна стати джерелом сили для всіх нас. Світла пам’ять тобі, Віталію. Ти назавжди залишишся в наших серцях як наш янгол-охоронець, що віддав своє життя за Україну. Вічна слава Герою! Його ім’я навічно вписане в історію як символ мужності та незламності українського духу. Герой Ізюмщини Віталій Шаповал завжди буде пам’ятатися.