Ход-дог, кола, кілограм картоплі та кілограм огірків – ось що для вас 300 гривень. А для когось 300 гривень – це ціле життя… Цей пост про крик у порожнечу, що лунає від тих, хто щодня стоїть на варті нашого духу та культури. Це звернення до кожного українця, яке закликає замислитися над істинною ціною байдужості та важливості підтримки ЗСУ.Нещодавно наша громада мала нагоду зустріти Олександра Кварту, який вийшов на сцену не задля особистої слави чи гучних оплесків. Його мета була значно глибшою – через свій спів допомогти нашим відважним захисникам, Збройним Силам України. Проте зал, на жаль, зустрів його порожніми стільцями. Саме там, де мав би бути кожен, хто словом чи ділом декларує свою відданість Україні та її героям, забезпечуючи справжню підтримку ЗСУ.Ми, працівники культури, що присвячуємо своє життя збереженню та розвитку національного надбання, з болем у серці ставимо питання: де всі ті, хто щодня пише у соціальних мережах “Слава Україні!”? Де ті, хто на словах “підтримує ЗСУ” і критикує владу, але не може знайти часу, щоб підтримати волонтера, артиста чи благодійну акцію? Ця риторика, на жаль, відображає глибоку суспільну байдужість, яка може мати руйнівні наслідки для нашої спільної справи.Ми втомились мовчати про це. Бо щоразу, коли організовується благодійний концерт, виставка, традиційні гаївки чи будь-який інший захід на підтримку армії чи розвитку української культури, приходять одні й ті самі кількадесят людей. Постійно ті самі обличчя, які не втомлюються підтримувати. А решта? Решта, здається, чекає, щоб ми знову безкоштовно зробили “щось красиве”, “щось для села”, “щось для душі”, поки самі вони сидять у кафе чи гортають стрічку Instagram. Це свідчить про низький рівень єднання громади у критичний час, коли кожен внесок є надзвичайно важливим.Культура – це значно більше, ніж просто декорація. Це не щось додаткове чи необов’язкове у нашому житті. Культура – це зброя, могутня форма спротиву, наше незламне коріння. Це те, що підтримує дух нації, коли зброя мовчить. Це фундамент нашої ідентичності та джерело сили. Важливість волонтерської діяльності у цьому контексті неможливо переоцінити, адже вона є містком між творчістю та безпосередньою допомогою фронту.І поки ви мовчите та ігноруєте ці важливі події, ми, працівники культури, не лише співаємо чи танцюємо. Ми вкладаємо свої сили, час та часто власні кошти у те, щоб ваші діти мали простір для дозвілля, могли розвиватись, творити та бути невід’ємною частиною українського світу. Ми проводимо репетиції, майстер-класи, організовуємо концерти та фестивалі, виїзди на місця. Ми працюємо без вихідних, без гонорарів, часто навіть доплачуючи зі своїх мізерних зарплат (так, у нас теж є та сама стрічка “доплата до мінімальної!”). І все це заради того, щоб у душі наших дітей залишалось світло, щоб вони відчували себе частиною великої та сильної України. Це є прояв найвищої суспільної відповідальності.Тож де ж ваша підтримка? Якщо на благодійний концерт, де кошти йдуть на ЗСУ, не приходять люди – це не просто сором. Це не просто байдужість – це пряма зрада цінностей, про які ми так гучно кричимо з кожного екрана, у кожній новині. Це зрада нашої спільної мети – перемоги та збереження України.Не хочете підтримати мистецтво? Подумайте про те, кого ви зраджуєте насправді. Не нас, працівників культури, які невтомно працюють. Ви зраджуєте самих себе, свою країну, своє майбутнє. Бо завтра не буде ані концертів, ані творчих вечорів, ані щирих пісень – просто тому, що у нас не залишиться сил продовжувати цю важливу роботу. І найгірше – не залишиться сенсу, якщо наша культура, наша історія та наш дух будуть занедбані.Дочитали цей пост? Які ваші подальші дії? Правильно! Не просто поставити лайк і пройти повз, ніби не бачили чи не чули. Хоча статистика показує, що такий пост буде максимально поширюватися, бо люди будуть переказувати його один одному і повертатись, щоб подивитися коментарі. Шановні українці, можливо, настав час почати з себе? Можливо, вже на часі перейти від слів до реальних дій?Підтримуйте тих, хто діє, а не лише говорить.Підтримуйте тих, хто піклується про ваших дітей і про майбутнє України.Інакше не буде ані культури, ані міцної та самодостатньої країни.З повагою – працівники культури, які досі вірять у вас.