Податок на нерухомість є одним із ключових фінансових зобов’язань для багатьох громадян та підприємств в Україні. Розуміння того, хто саме є платником цього податку, є надзвичайно важливим для кожного власника майна, адже це допомагає уникнути можливих непорозумінь та штрафних санкцій. Відповідно до положень Податкового кодексу України (далі – ПКУ), чітко визначено коло осіб, на яких покладається обов’язок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Це стосується як житлової, так і нежитлової нерухомості.Основними платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи. До цього переліку також входять нерезиденти – тобто іноземці або іноземні компанії, які володіють нерухомим майном на території України. Ключовим критерієм для визначення платника податку є право власності на об’єкт. Це означає, що будь-яка особа, яка є офіційним власником будинку, квартири, офісу, складу чи іншої будівлі, підпадає під дію відповідних норм ПКУ щодо сплати податку на нерухомість. Важливо розрізняти житлову нерухомість (квартири, будинки, дачі) та нежитлову нерухомість (торговельні приміщення, офіси, гаражі, виробничі будівлі), адже хоча обидва типи оподатковуються, можуть існувати різні ставки або пільги.Особливу увагу слід приділити випадкам, коли об’єкт житлової або нежитлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб. ПКУ детально регулює ці ситуації, аби уникнути неоднозначностей у визначенні платника податку на нерухомість. Розглянемо основні варіанти, передбачені законодавством.По-перше, якщо об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній частковій власності, це означає, що кожна особа володіє певною, чітко визначеною часткою майна. У такому випадку платником податку на нерухомість є кожна з таких осіб. Кожен співвласник сплачує податок пропорційно до розміру своєї частки у спільній власності. Це забезпечує справедливий розподіл податкового навантаження відповідно до фактичної частки володіння.По-друге, якщо нерухомість перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але об’єкт не був поділений в натурі (наприклад, чоловік і дружина володіють квартирою без виділення окремих кімнат), платником податку виступає одна з таких осіб-власників. Важливо, що ця особа має бути визначена за спільною згодою всіх співвласників. Якщо ж згоди досягти не вдається, або виникають суперечки, питання про визначення платника податку може бути вирішено в судовому порядку. Цей механізм спрямований на спрощення адміністрування податку на нерухомість, дозволяючи оподатковувати об’єкт як єдине ціле через одного представника.По-третє, якщо об’єкт житлової або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але вже поділений між ними в натурі, ситуація змінюється. У цьому випадку, незважаючи на первинний статус сумісної власності, кожна з цих осіб є платником податку на нерухомість за належну їй частку. Це відбувається тоді, коли, наприклад, будинок розділено на окремі частини з власними входами та документально оформленим поділом. Це гарантує, що кожен власник відповідає за податкові зобов’язання, пов’язані саме з його реальною частиною майна.

Розуміння цих нюансів є ключовим для своєчасної та коректної сплати податку на нерухомість. Власникам майна завжди слід бути обізнаними зі своїми податковими обов’язками, а у випадку сумнівів – звертатися за роз’ясненнями до відповідних органів. Дотримання податкового законодавства сприяє стабільності та прозорості у сфері оподаткування майна.