Цей день нагадує не лише про втрату, а й про глибокий біль, що не вщухає. Він говорить про тих, кого ми більше ніколи не зможемо обійняти, і про злочини, які не мають терміну давності. Україна зобов’язана доносити цю правду світові, не даючи забути ціну своєї свободи.

Наш сум – це не мовчазне горе, а потужний імпульс до дії. Пам’ять про наших героїв – це не лише скорбота, а й усвідомлення відповідальності. Це наш обов’язок – повернути всіх, хто залишається в неволі, і не дозволити, щоб будь-яка жертва була забута. Ми маємо домогтися справедливого покарання для тих, хто чинить звірства, адже без цього злочини неминуче повторюватимуться. Це наш моральний імператив як нації.

Ми визнаємо, що навіть у найсуворіших умовах, у полоні, наші люди залишалися незламними воїнами. Держава не має права забувати про них, про їхню стійкість і жертву. Кожен полеглий і кожен полонений – це частина нашої спільної історії, яку ми зобов’язані пам’ятати і шанувати. Боротьба триває, і пам’ять про героїв – це наше найпотужніше натхнення. Ми повинні говорити про це, вимагати справедливості та підтримувати тих, хто продовжує боротися за нашу незалежність. Згадуючи минуле, ми зміцнюємо майбутнє, роблячи його безпечнішим і справедливішим для наступних поколінь. Наша єдність і наша пам’ять – це зброя, яку не можна відібрати.