Цей тиждень розпочався для мене з вранішньої події на Майдані в Києві 24 лютого, рівно через три роки після початку російської агресії. На вшанування пам’яті загиблих героїв України зібралися високопосадовці. Для мене було честю долучитися до цієї церемонії та покласти запалену свічку перед фотографіями та прапорами, що увіковічують пам’ять тих, хто віддав життя за свою країну. Президент Зеленський та його дружина були серед перших, хто віддав шану. Церемонія була короткою, урочистою, завершившись проникливим звуком труби – без зайвих промов, адже тиша загиблих промовляла сама за себе. Я був глибоко зворушений цією подією.

Подорожі до України для підтримки парламенту та демократії, організовані Європейським парламентом, є виснажливими: нічні поїздки поїздом, зустрічі протягом дня, переривання сну через повітряні тривоги. Але ця робота надзвичайно важлива, адже українські партнери цінують таку підтримку. Цей тиждень був результативним у досягненні поставлених цілей.

Подорож від готелю в Києві до дому в Дубліні займає 25 годин. Я повернувся саме в той момент, коли на телебаченні транслювали вечірні новини. Там показували, як щира, чесна і смілива людина намагалася втримати рівновагу між політичною реальністю та національними інтересами, але зазнала публічного приниження. Це стало жорстоким видовищем, яке, за задумом ініціатора, мало стати телевізійним хітом, але насправді стало черговим дном публічної дипломатії.

Реклама:

Реальність така: Україна могла припинити війну будь-коли за останні три роки, погодившись на капітуляцію. Але українці не здалися, відмовившись від перспективи стати васальною державою путінської Росії. Вони прагнуть зберегти суверенітет, свободу та демократію, захистити свою територіальну цілісність. Путін також може зупинити війну, але його мета – повернути Україну до сфери впливу пострадянського, неоімперського, підконтрольного Росії Євразійського союзу. Бажання українців для нього не мають значення, а їхні лідери викликають лише зневагу.

Тиждень, сповнений розчарувань

У вівторок, після виснажливих годин у бомбосховищі, мене вразила новина про те, що Сполучені Штати проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти необов’язкової резолюції ООН, яка засуджує Росію за агресію проти України. Вісімдесят років американської зовнішньої політики, що базувалась на принципах, було зруйновано. Це стало початком нової епохи егоїстичних інтересів, що підриває основи Статуту ООН. Генеральна асамблея ООН – це майданчик, де можна продемонструвати позицію країн світу. Минуле вже не є орієнтиром для майбутнього, що є головною геополітичною реальністю Європи сьогодні.

Далі була угода щодо мінералів. США, хоча їх часто звинувачують у відставанні, є ключовими партнерами, без допомоги яких Україна не змогла б вижити у військовому плані. Попри, можливо, перебільшені витрати для американських платників податків, Вашингтон керується логікою постправди, але головна мета – проштовхнути угоду. Зеленський, намагаючись обговорити умови, викликав гнів Трампа, отримавши ярлик “диктатора”, що стало прелюдією до п’ятничної ганьби в Овальному кабінеті – ганьби для Америки, яка знехтувала думкою інших.

Україна прагне справедливого та тривалого миру. Без гарантій безпеки припинення вогню може стати лише паузою. Для Путіна пропозиція США – це шанс повернутися до глобальної політики, скасувати санкції, закріпити за собою окуповані території, порушивши Статут ООН, та водночас не допустити членства України в НАТО або інших гарантій безпеки після війни.

У 1994 році, щоб уникнути поширення ядерної зброї, Україну переконали відмовитися від свого ядерного арсеналу. Це було зроблено під гарантії Будапештського меморандуму, підписаного Росією, США, Великою Британією та Францією, який обіцяв поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Зброя була передана, але ці гарантії виявилися не вартими паперу, на якому були написані.

Україні потрібні дії, а не слова

Сотні тисяч загиблих українців, можливо, ще більше, є свідченням марності слів без дій. Зеленський, хоча й говорив чужою мовою, ледве встигаючи вставити слово під час цього словесного бою в Овальному кабінеті, знає з гіркого досвіду, що слова без дій не мають жодної цінності.

Європа повинна надати Україні більше, ніж просто слова – і заради них, і заради нас самих.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.