Цього року Україна вшановує 84-ті роковини трагічних подій у Бабиному Яру, де 29–30 вересня 1941 року розпочалися масові розстріли. За лише два дні загинуло понад 33 тисячі євреїв Києва. Бабин Яр – це місце пам’яті та скорботи, де поховано близько 100 тисяч мирних громадян та військовополонених, убитих нацистами у період з 1941 по 1943 роки. Серед жертв були не лише євреї та роми, але й в’язні концентраційних таборів, а також пацієнти психіатричної лікарні. Ці жахливі події є одним із найстрашніших символів Голокосту в Україні, але не єдиним. Подібні трагедії відбувалися по всій території країни, наприклад, урочище Сосонки на Рівненщині, де у листопаді 1941 року було знищено 17,5 тисяч євреїв. Масові страти людей за національною, етнічною, расовою, культурною, релігійною чи класовою ознакою були характерні для тоталітарних режимів XX століття. На жаль, історія повторюється. Радянський режим намагався знищити або спотворити пам’ять про злочини, руйнував місця трагедій, маскував їх та забудовував. Сьогодні, в XXI столітті, на місце трагедії Бабиного Яру падають уламки ракет, випущених сучасним московським режимом по мирних українцях. Завдання кремля не змінилося протягом століть – загарбання, вбивства, брехня та знищення доказів. Нацизм у росії відроджується у формі рашизму, який сповідує ту саму політику «розв’язання національного питання» (цього разу – українського) та застосовує ті ж методи: страти, вбивства, тортури, викрадення та депортації, зокрема дітей. Фотографії зі звільнених українських міст і сіл шокують світ. Злочини терористичного московського режиму стали майже буденністю, але важливо усвідомити – не можна звикати, піддаватися втомі чи змирятися. Мир і безпека в Україні можливі лише після повного знешкодження агресора та притягнення винних до відповідальності, як це було зроблено з нацистськими злочинцями.