Сьогодні ми згадуємо Василя Гавора, воїна, чиє коротке, але надзвичайно гідне життя обірвалося у віці 39 років. Василь Гавор був не просто солдатом; він був люблячим чоловіком, батьком двох дітей, турботливим сином та надійним побратимом. Його історія — це ще одне свідчення незламності українського духу та ціни, яку наша нація платить за свою свободу та майбутнє.

ВАСИЛЬ ГАВОР — солдат 63-ї окремої механізованої бригади, 52-го окремого стрілецького батальйону, зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів. Його професіоналізм та відвага були прикладом для побратимів.

Він загинув 30 березня 2025 року під час виконання складного бойового завдання поблизу села Зарічне на Донеччині. Ця трагічна подія сталася під час активних бойових дій, коли кожен український захисник стояв на варті нашої землі. Василь Гавор був одним із тих, хто не боявся дивитися небезпеці в очі, хто йшов уперед, прикриваючи своїх побратимів, демонструючи справжню мужність і самовідданість.

Його подвиги не залишилися непоміченими. Василь Гавор був нагороджений «Золотим Хрестом» головнокомандувача ЗСУ — відзнакою, що свідчить про виняткову хоробрість та самовіддану службу. Також він отримав медаль «Хрест 60 ОМБР» та був неодноразово відзначений за свою хоробрість. Ці нагороди є лише невеликим відображенням його величного внеску у захист України.

Однак, найважливіша нагорода — це не металеві відзнаки, а правдива пам’ять про нашого земляка. Правда про воїна, який самовіддано захищав кожного з нас від ворога. Правда про чоловіка, якого безмежно любили, і про батька, який мріяв про світле майбутнє для своїх дітей та віддав за це мрію найцінніше — власне життя. Його жертва — це фундамент, на якому будується вільна та незалежна Україна.

Дружина Василя Гавора, охоплена невимовним горем, звертається до всієї громади з глибоко зворушливими словами: «Ця петиція — останнє, що я можу зробити для свого чоловіка. Це моє прохання від імені наших дітей. Як визнання його мужності, самопожертви і безмежної любові до України…» Ці слова є криком душі, який закликає нас усіх не забувати подвиг Василя та підтримати його родину у прагненні вшанувати пам’ять героя на найвищому державному рівні.

Саме тому ми закликаємо кожного, хто цінує свободу та пам’ятає про ціну, підписати петицію про присвоєння Василю Гавору звання Героя України (посмертно). Бо в цьому проханні — не лише особистий біль родини, але й глибоке прагнення справедливості. Це крок до того, щоб офіційно визнати його жертовність та включити його ім’я до пантеону національних героїв. Підтримка цієї петиції займе лише хвилину вашого часу, але її значення матиме на віки. Ми не можемо повернути Василя Гавора, але ми можемо зробити так, щоб наша країна ніколи не забула його ім’я, його подвиг та його безсмертний внесок у нашу спільну перемогу. Пам’ять про таких воїнів, як Василь Гавор, є запорукою нашого майбутнього.