Українська історія є свідком численних значущих подій та народження видатних особистостей, які формували культурний та адміністративний ландшафт країни. Цілі сторінки в літописі наших міст наповнені історіями, що відображають як етапи розвитку, так і трагічні періоди, що залишили свій відбиток на долях людей та країни.

Один з таких історичних моментів датується 1789 роком, коли з Кременчука до Катеринослава (нині Дніпра) було перенесено “губернське правління”. З того часу Дніпро розпочав своє функціонування як ключовий адміністративний центр намісництва, що охоплювало майже всю територію Степової України, за винятком Криму та прилеглих до нього земель. Це рішення мало значні наслідки для регіонального розвитку, перетворивши місто на важливий вузол управління та економічної активності. Цей період заклав основи для подальшого зростання Дніпра та його перетворення на один із провідних міст України.

У новітній історії міста Дніпро також відзначилося значними інфраструктурними проєктами. Так, у 1975 році було відкрито нову будівлю залізничної станції Дніпропетровськ-Південний, яка сьогодні відома як Дніпро-Лоцманська або просто Південний вокзал. Цей об’єкт, розташований на Лоцманському узвозі, 22, став важливим транспортним хабом, що покращив логістику та сполучення для мешканців та гостей міста. Його архітектура та функціональність відображають розвиток залізничної інфраструктури того часу.

Окрім адміністративного та інфраструктурного розвитку, Дніпро також був ареною для значних культурних подій. Зокрема, у 2007 році на знаменитому Фестивальному причалі відбулися зйомки одного з найпопулярніших телевізійних проєктів України 1999-2019 років – “Караоке на майдані” з незмінним ведучим Ігорем Кондратюком. Ця подія привернула увагу тисяч глядачів, підкресливши роль Дніпра як центру культурного життя та розваг. Шоу “Караоке на майдані” стало справжнім феноменом, об’єднуючи людей навколо музики та веселощів.

Історія України також багата на видатні особистості, чиї життя переплелися з долею країни, відображаючи як її тріумфи, так і трагедії.

Серед таких постатей – Стефан Волинець, оперний співак з драматичним тенором, який народився 1894 року. Його творчий шлях пролягав через провідні оперні сцени України: у 1928-1930 роках він був солістом Харківського театру, потім з 1930 по 1933 рік – Одеського, а в 1933-1935 роках – Дніпропетровського театру опери та балету. Його кар’єра завершилася у Вінницькому театрі (1935-1938), після чого він був репресований. Доля Стефана Волинця є яскравим прикладом трагічних сторінок історії української культури.

Ще однією знаковою постаттю є Валентина Чорна, дніпровська поетеса, що народилася 1921 року. Її життя стало відображенням складних випробувань: вона пережила полон у Німеччині під час Другої світової війни, а після повернення додому була репресована за “український націоналізм”. Звинувачення базувалися на наявності у неї кількох книжок українських письменників та блакитної хустки з жовтими смужками – символів, які тодішній режим трактував як прояви націоналізму. Протягом 1946-1955 років Валентина Чорна відбувала покарання у радянських концтаборах на території Кемеровської та Іркутської областей. Після реабілітації вона змогла повернутися додому. З 1993 року Валентина Чорна стала почесним членом Дніпропетровської організації Національної Спілки письменників України. Її життєва історія настільки вражаюча, що лягла в основу сюжету книги Валентина Чемериса “Державна коханка”. Вона померла у 2004 році, залишивши по собі значний літературний спадок.

Найбільш болючою сторінкою в цьому переліку є доля Вікторії Амеліної (у дівоцтві – Шаламай), української письменниці, громадської діячки та членкині PEN Ukraine, яка померла у 2023 році. Вона була засновницею Нью-Йоркського літературного фестивалю в селищі Нью-Йорк Бахмутського району Донеччини. За свою діяльність Вікторія Амеліна була нагороджена орденом “За заслуги” III ступеня, стала лауреаткою літературної Премії ім. Дж. Конрада та національної премії “Коронація Слова 2014” за лірику. Вона є авторкою відомих романів “Синдром листопаду, або Homo Compatiens” та “Дім для Дома”. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія Амеліна активно долучилася до роботи ГО “Truth Hounds”, займаючись документуванням воєнних злочинів. На жаль, під час виконання цієї місії, 27 червня, вона отримала важкі поранення під час ракетного удару по піцерії в Краматорську. Письменниця померла у лікарні імені Мечникова в Дніпрі, ставши жертвою війни. Її смерть – це непоправна втрата для української культури та правозахисного руху.

Ці події та біографії підкреслюють нерозривний зв’язок історії міст з життям і діяльністю людей, які творили її, формуючи унікальний український досвід. Від заснування адміністративних центрів до розвитку культурного життя та трагічних подій сучасності, кожен епізод є важливим елементом великого полотна української історії.