Ціна свободи України надзвичайно висока і неймовірно болюча. Меморіали та Пам’ятні знаки нашим Героям з’являються не лише в центрах громад, а й у невеликих селах. Це жива пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нас, за щасливе майбутнє дітей. Це місця тиші й молитви, куди приходять матері, дружини, діти, побратими. Ми повинні пам’ятати кожного, хто боровся за нашу свободу.

Сьогодні Пам’ятний знак на честь нашого земляка, захисника, Ігоря Миколайовича УКРАЇНЦЯ відкрито на фасаді Липовецького ліцею №1. Це важлива подія для громади, що підкреслює цінність пам’яті про полеглих воїнів. Відкрила мітинг, присвячений цій події, директорка ліцею Світлана Мельник.

У заході взяли участь учнівський та педагогічний колектив ліцею, сім’ї загиблих Героїв, однокласники та друзі бійця, заступник міського голови Володимир Дужий, начальник відділу освіти Леся Білозерова. Ми шануємо родини, які виховали таких героїв. Відкрив Пам’ятний знак його брат, Олег Миколайович Українець із дружиною, вшановуючи пам’ять про свого брата, героя Ігоря Українця.

По закінченні Липовецької ЗОШ №1, Ігор Миколайович вступив на історичний факультет Вінницького державного педагогічного університету. Працював учителем історії у Липовецькій ЗОШ 1-2 ст. (с. Кам’янка), у Зозівському ПТУ. Був справжнім патріотом України і своїх учнів навчав любити Батьківщину, знати її історію, культуру, традиції. Згодом, здобув другу вищу освіту, юридичну. Перейшов на роботу у Липовецьку виконавчу службу.

Влітку 2014 року, в числі перших, добровольцем став на захист України. У складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади воював на Донеччині. Тримав з побратимами аеропорт, згодом були бої за Мар’їнку, Артемівськ, Санжарівку та інші “гарячі” населені пункти Донеччини. У 2015 році в боях на Луганщині проявив безприкладний героїзм і відвагу, захищаючи нашу землю. Виконував бойові завдання на “градах”.

Під час одного із завдань ворог обстріляв українських бійців хімічною зброєю, один із воїнів одразу ж помер, Ігор з іншими попали в шпиталь. Боліли легені, причини не були встановлені. Після шпиталю повернувся до побратимів, демонструючи незламність духу. Коли захворіла мама, в кінці 2018 р., повернувся додому, а вже у 2019-у, по її смерті, Ігор знову добровільно вирушив на фронт. Восени 2022 р. звільняв Херсонську обл., згодом Соледар… Був у найгарячіших точках правого берегу Дніпра. У лютому 2023 р. їх формування дислокувалось на Запоріжжя. Токмак, інші населені пункти тримали до останнього. Коли закінчились “гради”, його з побратимами перекинули в штурмовики. Під час боїв проявляв безприкладний героїзм і мужність, що робить його справжнім героєм Липовеччини.

Під Бахмутом попав із бійцями в оточення. Чотири доби вибирались, шукали дорогу до своїх. По тому сильно захворів, знову лікувався. Давало про себе знати поранення. Будучи важко хворим, втратив на вокзалі свідомість і невідкладна допомога забрала його в лікарню. Після лікування знову повернувся в частину, але хвороба не відпускала. Старший солдат 128-ї гірської штурмової бригади не мав права на відпочинок, хвороба брала своє і через важкий стан здоров’я змушений був залишити військову службу. До війни він навчав дітей історії, новітню історію України писав своєю кров’ю.

Освятив меморіал о. Василь Загорянський. Ліцеїсти старших класів відвідали могилку бійця 128 гірсько-штурмової бригади, що на центральному кладовищі міста, вклонились його світлій пам’яті і залишили квіти. – Ми маємо обов’язок перед загиблими земляками-пам’ятати їх, не забувати про подвиг, який вони здійснили, жертвуючи своїм здоров’ям і життям. Бо поки живе пам’ять – вони в наших серцях,- зазначила директор ліцею. У скорботі школярі схилили голови, вшановуючи пам’ять про героя Ігоря Українця.

Дивлячись на них, вкотре пересвідчуємось, що життя продовжується, а наші діти – це діти сильної та незламної країни! Дякуємо педагогам, що знаходять сили навчати, батькам, що підтримують. А нашим дітям найголовнішого – віри в себе, нових відкриттів, маленьких і великих перемог та щасливого дитинства, яке ми обов’язково повернемо.