Часто приходячи до дому пізно ввечері ти валишся з ніг від втоми. Ця втома не є фізичною, а скоріше моральною.
Бо ти є тут, а 30 тисяч львівʼян на передовій.

Майже щодня похорон. Очі дитини, яка втратили батька.
Що їй сказати? Є лише почуття провини, бо ти тут стоїш живий і не знаходиш слів. Ці думки розривають зсередини.
Але назовні цього не видно. Вдягаєш маску і граєш роль мера. Так як треба.
Твої слабкості тут нікому не потрібні. Така робота.

Скоро Новий рік і треба написати кілька вітальних слів, бо така робота. Але що сказати, коли знаєш, що разом з новим роком буде новий біль і нові страждання. Хто хоче таке почути?
Але разом з тим і нова надія та усвідомлення, що вижити – це вже щастя.
Мати дах над головою і рідних поруч – це вже непогано.
Теплі обійми і добре слово – сьогодні дорожче золота.

Дякуємо кожному та кожній, хто стоїть там, де сьогодні найважче!
Світла Памʼять усім для кого цей рік став останнім.
У ньому залишились найкращі, для когось найрідніші люди.
Ми усвідомлюємо якою є ціна цього Нового року.

Ніхто сьогодні не може сказати що буде далі..
Від нас лише залежить якими будемо ми самі.
Тому бажаю всім бути, допомагати і вірити: у Бога, у власні сили, в українське військо і завтрашній день в Україні.
Люблю.
Слава Україні!