?? ЧЕМПІОН З ТАБОРІВКИ ПАВЛО ПІНЗУЛ ПРО СПОРТИВНУ КАР’ЄРУ, ПЕРЕМОГИ ТА РОЗВИТОК СПОРТУ НА ВОЗНЕСЕНЩИНІ

Щойно у Парижі закінчилися ХХХІІІ за ліком Літні Олімпійські ігри. Спортсмени з різних куточків світу змагалися за найпочесніше – звання олімпійського чемпіона. Справді, отримати такий титул мріють сотні тисяч спортсменів – і в Сполучених Штатах Америки, і в Японії, і в Австралії, і навіть в Республіці Чад… За медалі, титули, звання змагаються вже змалечку. І неважливо, чи ти з успішної країни, де спорт розвивається на найвищому рівні, чи з країни, скажімо так, «бідної», кожен, хто обрав собі спортивну кар’єру, хоче визнання та прагне високих досягнень. Але мало хто знає, що стоїть за тим самим титулом, тією медаллю та тим званням. А це роки виснажливих тренувань, боротьба з собою та своїми сумнівами, подолання різноманітних перешкод, а ще чималі фінансові вкладення.

Як непросто перемагати, не з чуток знає герой нашого інтерв’ю – 26-річний Павло Пінзул з Таборівки Бузької громади. У нього за плечима звання майстра спорту з рукопашного бою, кубок України з цього ж виду спорту, титул чемпіона України з К-1 серед професіоналів та ще чимало нагород і медалей.

Крок до чемпіонства Павло зробив змалечку – любов до єдиноборств йому привив батько, він же і відвів чотирирічного хлопчика на перше тренування з карате у Вознесенську.

? «Я народився та виріс у селі Таборівка, закінчив місцеву загальноосвітню школу, а от тренуватися їздив у сусідній Вознесенськ. Починав з карате, ходив на секцію до Сергія Михайловича Сороки, мені тоді було чотири роки, потім, десь у 12-ть, я переключився на таїландський бокс в клуб «Ягуар», тренер – Альберт Петрович Розанов. Вже тоді я просто закохався у спорт, в єдиноборства, не уявляю свого життя без спорту, – ділиться своїми спогадами Павло Пінзул. – Разом з батьком дивився по телевізору змагання, бої Кличків тоді транслювали часто, можна було купувати записи змагань на касетах, дисках. І якось закрутилося. По сьогоднішній день вдається демонструвати непогані результати, незважаючи на те, що живу у невеличкому місті і мені по факту немає з ким спарингувати».

Саме через «нестачу» рівноцінних бійців-суперників спортсмену з Таборівки доводиться ледь не кожного тижня їздити на спаринги або у Миколаїв, або взагалі в Одесу. Проте це взагалі ніяк не впливає на досягнення Павла. Він зізнається, що завжди радий представляти свій рідний край і не збирається переїздити у велике місто.

З клубу «Ягуар» пан Пінзул у 2019 році перейшов на тренування в клуб бразильського джиу-джитсу «BLAKZ», засновником якого є бразилець Джаїр Корреа, під керівництвом Миколи Миколайовича Соловйова.

? «Основний наш клуб знаходиться в іспанському місті Більбао, а от в Україні від «BLAKZ» функціонує багато шкіл – в Києві, Сумах, Луцьку, Дніпрі, є така школа також у Вознесенську. Займаюся зі своїм тренером-другом-кумом Сергієм Валентиновичем Зубковим. Правда, він зараз більше націлений на виробництво FPV-дронів для наших військових, майструє їх, відвозить у зону бойових дій, виконує бойові завдання, а ще й встигає приїздити і допомагати мені у підготовці до змагань. Ми з ним часто разом моніторимо майбутнього суперника, переглядаємо його бої, вивчаємо сильні та слабкі сторони, і так завжди», – наголошує боєць.

Захоплення спортом у Павла не обмежується таїландським боксом та джиу-джитсу. Він постійно тренується та бере участь у турнірах з рукопашного бою, бойового самбо, кікбоксингу К-1.

? «Є базові види спорту, якими я займаюся – десь довше займаюся, десь менше. Так, цьогоріч мені вдалося виконати норматив майстра спорту з рукопашного бою, переміг на Кубку з цього виду спорту. Рукопашний бій, для розуміння, заточений на ударній техніці, разом з тим тут виділяється час на боротьбу – кидки, задушливі прийоми тощо. Також маю досвід у бойовому самбо – це також боротьба, залучення ліктів, колін та удари головою, руками, ногами та кидки. Таїландський бокс теж доволі жорсткий, тут також можна бити ліктями і колінами. Найвидовищніший, звичайно, кікбоксинг К-1. Тут вже без боротьби, лише ударна техніка – удари колінами, руками, ногами. К-1 – більш динамічний і дуже яскравий, зараз він на професійному рівні доволі непогано розвивається в Україні. Є перспективи виходу наших бійців на міжнародний рівень», – додає Павло.

На тренування, за словами П. Пінзула, йде чимало часу – у звичному режимі він займається шість днів на тиждень (ранкова зарядка та вечірнє тренування), а от в рамках підготовки до турніру доводиться викладатися на повноцінні тренування два рази на день. Окрім того, бути професійним спортсменом це доволі затратна справа не лише у часовому вимірі, а й у фінансовому: «Так, це доволі затратно, але я добре розумію, для чого я все це вкладаю. Мій розвиток – мій найкращий бізнес-проєкт – чогось добиватися, досягати своїх цілей, перетворювати мрії на реальність. Кошти витрачаються переважно на харчування, зокрема спортивне харчування, вітаміни. Також фінансових вкладень потребує екіпірування на кожен з видів спорту, в яких я змагаюся. Так, наприклад, для джиу-джитсу потрібно мати кімоно – куртка, штани, пояс; для бойового самбо – куртка, шорти, шолом, рукавиці – і все в подвійному комплекті червоного та синього кольорів; для рукопашного бою – інше кімоно; для кікбоксингу – шорти, тут вже трохи простіше. Дуже добре, що мене у всіх моїх починаннях підтримує моя родина. За це їм всім величезна подяка».

Найбільш комфортно, зізнається Павло, йому виступати у кікбоксингу – тут і техніка зручна, і це той вид спорту, яким він займається найдовше. А от найскладніше – у бойовому самбо: «Саме в ударній техніці я відчуваю себе взагалі класно, мені так комфортніше та ближче. Але щоб справді розвиватися, доводиться ставити перед собою більш складні цілі. Тому й займаюся бойовим самбо. Скажімо так, близько двох років я присвячую цьому свій час, для мене це по суті новий вид спорту, але він цікавий та перспективний».

В турнірах доводиться брати участь декілька разів на місяць, але буває й таке, що Павло декілька місяців без боїв: «Взагалі можна й частіше, але я не хочу навантажувати свій організм, запас здоров’я у нас таки не нескінченний. Після кожного бою отримуєш різні мікротравми, організм стомлюється, потрібен відпочинок. Також свій вплив має «згонка ваги» під конкретні змагання, і це вимотує більше, ніж весь процес підготовки і самі бої. Бували такі моменти, що я за два-три тижні скидав від десяти до п’ятнадцяти кілограмів. А це доволі складно».

Найпам’ятніший турнір для Павла Пінзула – Кубок світу з таїландського боксу, який проходив у Ялті в 2013 році. По-перше, він закарбувався у пам’яті через те, що це було за рік до окупації Криму. По-друге, тому що це були перші змагання міжнародного рівня, в яких брав участь наш герой. По-третє, тому що вдалося повернутися додому з перемогою.

Наостанок нашої розмови Павло ділиться планами на найближче майбутнє та оцінює стан розвитку спорту в рідному Вознесенському районі: «На кінець вересня, за декілька днів до мого дня народження, заплановано бій з К-1, правда, поки мені ще не знайшли суперника, але впевнений, що він вже скоро знайдеться. А 28 вересня має відбутися Чемпіонат України з бойового самбо. Якщо все буде добре, то візьму участь і в тих, і в тих змаганнях. Щодо розвитку спорту на Вознесенщині, то вважаю, що він не на достатньому рівні. Я думаю, треба більше розвивати спорт серед дітей, молоді. Треба створювати більше секцій, більше спортивних шкіл, спортивних інтернатів. Здорова молодь, здорові діти – це запорука здорової сильної нації. Взагалі хочу порадити всім, хто тільки починає займатися спортом: ніколи не здавайтеся, чітко ставте собі цілі і робіть все для їхнього досягнення. Не звертайте уваги на думку оточуючих, лише на думку рідних та близьких людей. Пам’ятайте: немає нічого неможливого, все у нашій голові. Якщо ми ще чогось не досягли, ми просто цього мало хотіли».??

Н. НАГОРНА