🇺🇦 Рік потому: Шепетівська громада вшановує пам’ять воїна Віталія Мухи

Українці платять найвищу ціну за свою свободу та право жити на рідній землі. Ця ціна вимірюється не лише зруйнованими містами чи тисячами скалічених доль, але й, найстрашніше, життями наших захисників. 22 вересня Шепетівська громада зі скорботою в серці провела в останню путь свого земляка, мужнього воїна Віталія Олександровича Муху, який віддав своє життя за Україну.

Віталій Муха народився 25 листопада 1975 року в мальовничому селі Плесна Шепетівського району. Його дитинство проходило в колі братів – старшого Станіслава та брата-двійника Анатолія. Раннє дорослішання, зумовлене тим, що батько залишив родину, навчило хлопців цінувати працю та взаємодопомогу. Мати, Надія Йосипівна, працювала в колгоспі, а згодом кухарем у дитячому садочку, тоді як діти допомагали по господарству. Віталій мав «золоті руки», вправно справлявся з будь-якою чоловічою роботою, але міг і допомогти на кухні, зокрема, ліпити вареники чи голубці. Родина була працьовитою та дружною, виховуючи у хлопця повагу до праці та чесності.

Батьківську підтримку та настанови хлопці отримували від дядьків – братів матері, Миколи та Петра, які завжди були поруч, готові допомогти та підтримати у складні чаші життя. Навчався Віталій у Плесенській загальноосвітній школі, де виявляв старанність і відповідальність. Після 9 класу здобув освіту в Грицівському профтехучилищі. Свій трудовий шлях розпочав трактористом у місцевому колгоспі, а згодом працював у електромайстерні з ремонту електромоторів. Відомий своєю енергійністю, творчим підходом і чудовим почуттям гумору, Віталій також захоплювався читанням та музикою. Товариш Олександр Шикерук згадує, як Віталій навчився грати на гітарі та був великим шанувальником творчості гурту «Кіно», знаючи напам’ять усі пісні Віктора Цоя. Після періоду роботи за кордоном, Віталій повернувся до рідного села і знайшов роботу на оптовій базі «Гермес» у Шепетівці.

Найбільшою гордістю та сенсом життя Віталія була його сім’я. Разом із дружиною Наталією вони виховували двох дітей – доньку Анастасію та сина Богдана. Він був люблячим і турботливим батьком, прагнучи приділити увагу кожному, навчаючи, підтримуючи та передаючи власний досвід. Особливою його відрадою були спільні походи до лісу по гриби та ягоди із сином Богданом, де вони знаходили спільні теми для розмов та розділяли чоловічі захоплення. Віталій цінував прості радощі життя: щирі розмови, затишні родинні вечори, спільні справи з дітьми.

27 червня 2024 року Віталія Муху було мобілізовано до лав Збройних сил України. Пройшовши навчання за напрямком сапера у Рівненській області, він був направлений на Покровський напрямок. Незважаючи на складність служби, він завжди знаходив час, щоб підтримати свою родину. 25 вересня він востаннє спілкувався з дітьми, а наступного дня повідомив дружині, що вирушає на бойове завдання. На жаль, 9 жовтня 2024 року родина отримала сповіщення, що Віталій зник безвісти. Згодом стало відомо, що він загинув 27 вересня 2024 року в Покровському районі Донецької області, мужньо виконавши свій обов’язок в бою за незалежність України.

Життєвий шлях Віталія Мухи обірвався надто рано. Однак пам’ять про цього щирого, працьовитого та відданого своїй землі чоловіка житиме вічно в серцях його рідних і всіх, хто його знав. У цей скорботний час громада розділяє горе родини Захисника, схиляючи голови в жалобі перед світлою пам’яттю воїна. Нехай світлі спогади про Віталія будуть завжди сильнішими за смерть. Герої не вмирають!