Сьогодні наша громада, об’єднана в глибокій скорботі, зустріла живим коридором свого справжнього Героя — солдата ФЕЩЕНКА Віктора Петровича. Ця мить, сповнена болю та пошани, назавжди закарбується у серцях кожного. Від наймолодших до сивочолих ветеранів, усі присутні мовчки схилили голови, адже розуміли, наскільки високу ціну ми платимо за мир та свободу. Війна, що роздирає нашу країну, знову забрала найкращого сина, залишивши по собі незагоєну рану.Віктор востаннє повернувся до рідного дому, на ту святу українську землю, яку він так самовіддано любив і за яку поклав своє життя. Його повернення відбулося у величній тиші, сповненій гідності та невимовного горя. Земля, на якій він виріс, яка плекала його з дитинства, зустріла свого вірного сина, аби навічно пригорнути його до себе. Ми, хто залишився, зустріли його, щоб віддати останню шану, подякувати за його незламний дух, за відвагу та мужність. Це був момент глибокого поклону та непохитної обіцянки пам’ятати його подвиг вічно.Схилилось у жалобі й синьо-жовте знамено України – символ нашої незалежності та стійкості. Воно ніби заплакало разом із нами, віддзеркалюючи біль за тим, хто до останнього подиху стояв на захисті нашої Батьківщини, за її суверенітет та мирне майбутнє. Його самопожертва є маяком для всіх нас, нагадуванням про те, якою ціною дається воля.Церемонія прощання була особливо зворушливою. Священнослужитель Православної церкви України, ієрей отець Максим, відслужив заупокійну молебень, наповнивши простір молитвами за упокій душі полеглого воїна. Його слова були бальзамом для зранених сердець, що прагнули знайти розраду у цей гіркий час. Військовослужбовці, побратими Віктора, віддали останню шану своєму товаришу, підтверджуючи непорушність військового братерства. Тиша, що запанувала під час церемонії, мовчки підтвердила те, що словами передати надзвичайно важко. Ми втратили не просто солдата; ми втратили справжнього Героя, велику людину, чия відданість Україні не знала меж.Проте, ми маємо пам’ятати не лише про втрату, а й про ту надзвичайну силу та незламність, що характеризували Віктора Фещенка. Герої не вмирають. Вони завжди залишаються в строю, невидимі для ока, але відчутні поруч – у кожному подиху свободи, у кожному світанку, у кожній перемозі. Вони продовжують захищати нас із небесного війська, надихаючи на боротьбу та віру у краще майбутнє. Вічна слава полеглому воїну! Вічна пам’ять і безмежна вдячність нашому земляку, нашому непереможному Герою — ФЕЩЕНКУ Віктору Петровичу. Його ім’я назавжди буде вписане золотими літерами в історію України, як символ незламності духу та патріотизму.