💔 Четверта весна війни приносить знову біль та важкі втрати. Сьогодні Ковель знову у жалобі. Місто попрощалося з відважним захисником, стрільцем штурмового спеціалізованого батальйону («Шквал») 3-ї окремої штурмової бригади, солдатом Владиславом Андрусиком.

Життя молодого воїна обірвалося 16 квітня 2025 року біля населеного пункту Новоєгорівка, що на Сватівщині, Луганської області. Владиславу було лише 24 роки. Ця втрата — непоправний біль для родини та всієї громади.

Владислав народився в Ковелі. Його дитинство було позначене непростими випробуваннями. Вихованням хлопчика займалася бабуся Тамара Андріївна, яка віддала його до першого класу ЗОШ №11. Згодом Владислав здобув професію електрика у професійно-технічному училищі №7. Його життєвий шлях був сповнений труднощів, але Владислав завжди знаходив сили рухатися далі. Він втратив близьких, але завжди пам’ятав про підтримку родини.

У певний період Владислав проживав з мамою та вітчимом, у них з’явився молодший братик Михайлик. На жаль, сімейний затишок тривав недовго. Смерть вітчима, хвороба матері, яка також пішла з життя, стали великим випробуванням для хлопця. Опіку над молодшим братом, якому нині 8 років, взяла на себе тітка Ірина Володимирівна. Єдина людина, яка завжди була поруч і підтримувала Владислава, була його улюблена бабуся. З часом Владислав став для неї опорою та підтримкою.

Владислав працював на будівництві. Його життя складалося з багатьох факторів, з якими йому довелося боротися. Він намагався виправити помилки, а коли з’явилася можливість, він не вагаючись пішов на фронт. У грудні 2024 року підписав контракт із легендарною 3-ю окремою штурмовою бригадою. Він свідомо обрав шлях захисника, прагнучи бути там, де найважче, не боячись викликів.

На фронті Владислав зустрів кохання, хотів створити сім’ю та почати нове життя. Він часто телефонував своїй двоюрідній сестрі Анастасії, згадуючи про те, як отримав першу зарплату та відправив гроші родичам. Владислав хотів віддячити всім, хто підтримував його протягом життя. Недовгим був його шлях воїна. Родичі отримали звістку про зникнення Владислава, сподіваючись на диво, але на третій день Великодня стало відомо про його загибель. Його називали «сонечком».

Міський голова Ігор Чайка висловив співчуття родині загиблого: бабусі Тамарі Андріївні, брату Михайлику, тітці Ірині Володимирівні та двоюрідній сестрі Анастасії. «Війна забирає тих, чиє світло і тепло могло зігрівати нас ще довго, – зазначив мер. – Обрати шлях захисника було свідомим вибором Владислава. Він вважав це обов’язком кожного чоловіка».

Все більше янголів поповнюють Небесне військо… Владислав Андрусик назавжди у строю. Вічна пам’ять та слава Герою!

Похоронили захисника на Алеї Героїв міського кладовища.