Виховання дитини: спільна відповідальність та вирішення спорів
18.06.2025
Бізнес, Болехівська Отг, Суспільство
Додаткова відпустка за ненормований день: права працівників
Питання щодо можливості надання додаткової відпустки за ненормований робочий день працівникам, що працюють на умовах неповного робочого дня, є досить актуальним для багатьох підприємств. Розглянемо ситуацію, коли працівниця працює 7 годин на день, а колективним договором передбачено 4 дні додаткової відпустки за ненормований робочий день для всіх працівників. Чи має вона право на цю відпустку, якщо її посада вказана у колективному договорі? Або ж виникає потреба у додатковому закріпленні цього положення в колективному договорі?
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі – Закон про відпустки), до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (передбачені статтями 7 та 8 Закону про відпустки), зараховується час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці. Важливою умовою є те, що працівник повинен бути зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади. Це є базовим правилом для визначення права на додаткові відпустки.
Варто зазначити, що Мінсоцполітики у своєму листі від 10.10.2017 № 2536/0/101-17/284 наголошувало, що згідно з п. 2 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7 (далі – Рекомендації № 7), ненормований робочий день не рекомендується застосовувати для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Це обумовлено тим, що при неповному робочому дні його тривалість чітко визначена – певна кількість годин на день.
Пунктом 2 Рекомендацій № 7 також визначено, що ненормований робочий день може застосовуватися в першу чергу для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі. Таким чином, основна ідея ненормованого дня полягає у відсутності жорстких часових рамок, що, на перший погляд, суперечить концепції неповного робочого часу.
Проте, підприємство, установа чи організація мають право самостійно у своєму колективному договорі визначати перелік професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день. Відповідно, саме там встановлюється тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день для кожного виду робіт, професій та посад. При цьому враховується періодичність виконання робіт понад встановлену тривалість робочого часу, коло обов’язків та обсяг виконаних робіт. Це дає підприємствам певну гнучкість у регулюванні трудових відносин. Правильне застосування законодавства та внутрішніх правил є запорукою захисту прав працівників та дотримання трудового законодавства.
Якщо ж у зв’язку зі специфікою роботи працівник з неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами встановленого робочого часу, йому все ж може бути встановлено ненормований робочий день. Відповідно, він матиме право на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день на умовах, визначених саме у колективному договорі. У цьому випадку слід керуватися положеннями ст. 9-1 КЗпП України, яка дозволяє передбачати у колективному договорі поліпшені умови для працівників. Це може включати й надання додаткової відпустки за ненормований робочий день працівникам із неповним робочим днем. Це важливий аспект умов праці, який забезпечує справедливість.
Важливо: для забезпечення права на додаткову відпустку неповний робочий день за ненормований робочий день, цю умову необхідно чітко визначити в локальному документі підприємства – колективному договорі. Саме там ви можете також визначити конкретну тривалість такої відпустки. Це дозволяє уникнути непорозумінь та забезпечити дотримання прав працівників у повному обсязі. Таким чином, колективний договір є ключовим інструментом для регулювання цього питання, враховуючи специфіку робочого часу та особливий характер праці.
