Чому нам хочеться втручатися?

Бажання втрутитися часто виникає з:

• особистого досвіду (“я ж знаю, як буває”)
• емоційного залучення (“це моя подруга, мені не байдуже”)
• почуття контролю (“я точно знаю, як правильно”)

Але істина в тому, що ми бачимо лише частину картини. Партнери можуть мати свої домовленості, історію, психологічну динаміку, яка невидима для сторонніх.

“Хочеш як краще, а виходить – як завжди. Ми дивимося на чужі стосунки – друзів, рідних, колег – і нам здається, що бачимо все чітко: “Їй пора розійтися”, “Йому потрібно поговорити”, “Вони мучать одне одного”. Хочеться порадити, вказати напрямок, захистити. Але є одна проблема: ці стосунки – не ваші. Навіть із найкращими намірами, втручання часто ранить. Партнери можуть відчути тиск, втратити довіру або, навпаки, ще сильніше замкнутися одне в одному. А “радник” стає крайнім”, – попереджає експерт.

Бо коли ми намагаємося “врятувати” когось, ми несвідомо ставимо себе вище: “я знаю краще, як тобі жити”.

“І ще один момент: ми бачимо лише фрагмент чужого життя. Пару годин на кухні чи кілька повідомлень у месенджері – це не вся історія. Ми не знаємо, що стоїть за словами, жестами, виборами”, – додає Віталій Курсік.

Як втручання шкодить:

Ви стаєте ворогом, навіть якщо маєте рацію

Якщо пара зійдеться після сварки, ваші слова залишаться в пам’яті. Вас можуть звинуватити в упередженості, заздрості чи нетактовності.

Руйнується довіра

Людина, якій ви хотіли допомогти, може більше не звертатись до вас, уникати або віддалитися.

Ви берете відповідальність, яку вам не передавали

Навіть якщо вас запрошують “оцінити ситуацію”, ви можете стати крайнім у конфлікті. Ви не рефері, щоб судити чужий двобій.

Ви не зміните ситуацію, якщо самі партнери не хочуть змін

Втручання не працює, якщо ініціативи немає всередині пари. Це лише створює додаткову напругу.

Можна зруйнувати більше, ніж одну пару

Буває, що втручання сторонньої людини стає тригером для нових конфліктів, навіть у її власному житті – з друзями, родичами чи партнером.

У яких випадках втручатися можна:

Коли йдеться про домашнє насильство або загрозу життю. У цьому випадку варто не давати порад, а реально допомагати: звертатися до спеціалістів, служб захисту, допомагати людині знайти безпечний вихід.

“Дуже важливо, щоб жертва насилля була згідна на цю допомогу, інакше – ви зробите гірше та втратите дружбу”, – попереджає експерт.

Якщо вас прямо попросили про допомогу – і ви дійсно можете бути корисними, без оцінок і моралізування.

Що ж робити, якщо хвилюєшся?

Бути поруч та бути підтримкою

“Запропонуйте підтримку, а не рішення. Скажіть: “Я поруч, якщо потрібно поговорити”, – каже фахівець.

Задавати запитання замість давати поради

Ділитися досвідом, якщо запитають. Слухайте більше, ніж говоріть. Люди часто самі доходять до потрібних рішень, якщо їм не заважати.

Поважати кордони

“Дайте людині простір для власних рішень. Навіть, якщо вони вам не подобаються”, – радить коуч.

І розуміти: у кожного свій ритм дорослішання

“Іноді людям потрібно дійти до певної точки, щоб щось змінити. А ви пробували не втручатися, навіть коли дуже хочеться? Це іноді складніше, ніж з головою лізти в чужу драму”, – резюмує Віталій Курсік.