Війна, Головненська Отг
Пам’ять про загиблих героїв: чому журавлі відлітають?
Чому так рано відлетіли журавлі? Це риторичне запитання, що лунає в серці кожного, хто втратив близьких на війні. Чому так жалібно кричали на прощання? На ці запитання немає відповідей, лише невимовний біль. Найкращі наші воїни-сини, опоетизовані в цій поезії, пішли у засвіти, кружляючи нам в останнє, залишаючи по собі порожнечу.
Чому в сльозах дружина молода? Чому синочок більше ніколи не побачить тата? Ці питання розривають душу. Батько з матір’ю, як висохла трава, втратили сенс життя, адже їхній життєвий сік земний уже не можуть брати від своїх дітей. Це трагедія, яка торкається кожної української родини.
Життя в цих хлопців відняла жорстока війна, а німий ворог, наче в танго, танцював на кістках наших героїв. Але не зламати їхню відважну душу! Їхню волю й мужність клятий ворог не здолав. Вони стоять в строю десь там, у засвітах, борючись за кожного з нас і оберігаючи нас з небес. До нас вони приходять лише в ніжних снах, і Україну рідну з неба вони захищають, як захищали на землі.
Їм би ще жити й любити світ, кохану ніжити і діток колисати, батьків догледіти на схилі їхніх літ. Але їм судилося у вирій відлетіти, залишивши нас із невимовною скорботою. Я пам’ятаю очі їхні ясні: в Івана карі, в Андрія такі ж, з відбитком неба голубі в Іллі. І в кожного в очах, попри всю війну, горіла мрія про мирне майбутнє.
І тут сьогодні, де зібрались ми, крізь сльози болю хочу я кричати. Ми не маємо права забути їх, про подвиг кожного з них ми мусимо пам’ятати. Це наш обов’язок перед загиблими героями. Про кожного Героя, хто віддав своє життя за нас і за Вкраїну. Про мужнього Івана та Іллю, і про Андрія, що за волю згинув.
Тож пам’ятаймо про Героїв кожну мить. Бо як забудем, то не будемо знати, хто ми є, й для чого ми живемо, що Батьківщина наша — це Вкраїна-мати. Пам’ять — це те, що об’єднує нас і дає сили боротися далі. І знову з неба чути журавлів, їм так само сумно землю покидати, як і нам — їх втрачати. Летіть до раю, кожен з вас зумів з честю пройти свій шлях… Ми будемо пам’ятати… Це обіцянка кожного українця, який цінує свободу та незалежність. Це наша вічна пам’ять про загиблих героїв.

