Чорна звістка війни знову вразила Глобинську громаду… 26 січня у Свято-Михайлівській клінічній лікарні (м.Київ) зупинилося серце нашого земляка, юного Захисника України Владислава Сергійовича Лозинського. 11 днів медики боролися за життя хороброго воїна. Але поранення було занадто тяжким. Владислав віддав своє життя за свободу та незалежність України. Йому було всього 23 роки…

Сьогодні наша громада «живим коридором» зустріла Героя на щиті та у скорботі провела його в останню дорогу. Тяжко усвідомити втрату людини, яка мала ще так багато жити, любити, творити…

Владислав Лозинський був звичайним хлопцем, якого любили за щирість і добре серце. Народився 22 лютого 2001 року в місті Овруч на Житомирщині. У 2003 році родина переїхала до Глобиного, саме тут Влад пішов до дитсадка, згодом – до школи №5. У 2008 році сім’ю спіткало велике горе – загинув тато. Відтоді господарем в домі та опорою для мами і молодшої сестрички став Владислав. Відразу подорослішав, змужнів, став серйозним та відповідальним.

По закінченні школи, у 2016 році, продовжив навчання у Кременчуцькому регіональному центрі професійно-технічної освіти №1. Отримав спеціальність слюсаря зі збирання металевих конструкцій.

Пройшов строкову військову службу, а повернувшись додому, працював у ТОВ «Глобине-Агро» та місцевому м’ясокомбінаті.

Влад був активною людиною, любив спорт. Навчаючись у школі, відвідував секції боксу та волейболу. У студентстві захоплювався дай-до, джу-ку, карате і ку-до. Під час строкової служби займався кросфітом і виступав на військово-спортивних змаганнях, представляючи Національну Гвардію України.

В перші дні повномасштабного вторгнення Владислав прийшов до територіального центру комплектування, щоб стати на захист Батьківщини. І вже 6 березня 2022 року був призваний на військову службу. Служив на посаді інженера інженерно-саперного відділення. Довелося йому бути і піхотинцем, і штурмовиком. 24 травня 2022 року отримав перше поранення під час захисту Луганської області. Після одужання боровся за визволення Херсонської області, потім пройшов пекло Бахмута, Куп’янська та Вовчанська. Наш безстрашний Герой не знав відпочинку та сну, за час повномасштабного вторгнення лише одного разу зміг зустрітися з двоюрідним братом, який також боронить нашу державу. Владислав був впевнений, що Збройні Сили подолають ворога і постійно говорив: «Додому – тільки з Перемогою! Або зі щитом, або на щиті»…

15 січня Владислав Лозинський під час виконання бойового завдання отримав поранення, що виявилося смертельним. Це сталося у районі Вовчанську на Харківщині.

Всі, хто знав юнака, згадують його добрим, веселим, позитивним, лідером і душею компанії. Владислав мав великі плани на майбутнє, мріяв подорожувати світом. Хотів виховати трьох синів. Але безжальна війна все перекреслила, відібравши мрії, плани, задуми…

Велике і непоправне горе спіткало родину. Владислав був сином, братом, другом, а для своєї коханої дівчини Владислави – найближчою людиною. Під час прощання рідні, близькі, друзі, знайомі, однокласники, побратими, жителі міста не стримували сліз від найстрашнішого болю у житті – втрати дитини, брата, коханого, друга, відважного воїна, захисника, Героя.

Спочивай з миром, наш Герою. Дякуємо за кожен день, який Ти подарував нам своєю боротьбою. Ти мав жити, але віддав своє життя за Україну. Вічна пам’ять і слава!