Чорне крило розлуки знову торкнулося нашого краю, і тихий червневий день одягнувся у шати глибокої скорботи. Сьогодні наша громада провела в останню земну дорогу свого земляка, мужнього та відданого сина України – Миколу Анатолійовича ІЛЬЧЕНКА.

Микола Анатолійович народився 1 серпня 1982 року в селі Одайпіль на Київщині у багатодітній родині, де виховувалося семеро дітей. Доля рано випробувала хлопця на міцність: у 12 років він втратив батьків. Сирітську долю трьох братів – Руслана, Сергія та Миколу – полегшила рідна тітка Ніна Михайлівна Лавренко із села Пироги. Вона прийняла хлопчиків у власну велику родину, оточила материнським теплом, і Микола до кінця днів з любов’ю називав її мамою.

У Пирогівській школі хлопець відзначався кмітливістю, особливим хистом до праці та спорту. Його трудовий шлях розпочався в місцевому господарстві, згодом він працював на Глобинському м’ясокомбінаті, де за відповідальність та швидкість отримав посаду бригадира.

У 2010 році Микола повернувся до Пирогів. Про таких, як він, казали: «робота в руках горить». Сильний, доброзичливий та безвідмовний, він завжди допомагав односельцям із найважчою роботою, захоплювався кінологією та тримав домашнє господарство. Тут, у Пирогах, він знайшов своє сімейне щастя разом із коханою дружиною Любов’ю. Від першого шлюбу мав сина Тимура, яким щиро пишався.

20 вересня 2024 року Микола Ільченко був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після навчання на Чернігівщині бійця призначили розвідником-радіотелефоністом групи спеціального призначення у військову частину. Свій військовий обов’язок він виконував на найгарячішому Донецькому напрямку.

15 листопада 2024 року, виконуючи складне бойове завдання поблизу населеного пункту Трудове на Донеччині, Микола Анатолійович загинув, до останнього подиху захищаючи волю та мирне майбутнє України.

Довгі місяці родина жила надією, адже Герой вважався зниклим безвісти. Лише тепер, після проведення експертизи ДНК, захисник повернувся до рідного дому «на щиті».

Громада висловлює найщиріші співчуття дружині, синові, тітці та всім рідним і близьким Миколи Анатолійовича. Жодні слова не втамують біль цієї втрати, але пам’ять про його подвиг житиме вічно.

Доземний уклін Воїну. Світла пам’ять Герою!