Чорний день для Захарівщини: громада прощається з Героєм Максимом Свистуновим

Захарівщина занурилася в скорботу. Гірка та болісна звістка з фронту знову принесла невимовний біль, змусивши громаду схилити голови в жалобі. Сьогодні всією громадою проводжали в останню путь мужнього воїна, молодого солдата Національної гвардії України та Збройних Сил України – Максима Андрійовича Свистунова.

Незважаючи на ранкове сонце, серця людей були сповнені невимовного болю. Максим народився 16 червня 2003 року у Фрунзівці, ставши довгоочікуваною першою дитиною в люблячій родині Андрія та Тетяни. Саме тут, у Захарівці, він виріс, навчався, здобував знання. Максим був взірцем доброго та слухняного хлопчика, мав багато друзів, яких цінував. Під керівництвом вчителів та батьків, він формував свій український характер, виховував у собі бойовий дух, прагнення до волі, почуття братерства, справедливості та незламні принципи чоловічої дружби: «один за всіх і всі за одного».

Активна, непосидюча та допитлива дитина, Максим обожнював друзів та спорт. Він був щирим, відкритим, завжди знаходив спільну мову з усіма, наповнюючи будь-яку компанію життєрадісністю. Навчання давалося йому легко – як у школі, так і в Одеському технічному коледжі, де він здобув спеціальність «енергетичне машинобудування». Максим був цілеспрямованим, харизматичним юнаком з сильним характером та глибоким патріотизмом.

У 2021 році Максим виявив бажання пройти строкову військову службу, яку проходив у 35-й окремій бригаді Морської піхоти. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії, молодий, але мудрий не за роками солдат Максим Свистунов прийняв доленосне рішення – пішов добровольцем до лав Національної гвардії України. Його відповідь на питання «Чому?» була простою: «Бо кличе Україна, рідна земля, мої дорогі серцю люди потребують захисту». Пліч-о-пліч з досвідченими бійцями, він мужньо бив ворога, виганяв окупантів з української землі, наближаючи Перемогу. Максим вірно служив Україні, отримував заохочення та подяки від командування, був надійним товаришем та побратимом.

Життя Максима обірвалося 15 липня 2025 року поблизу населеного пункту Моначинівка на Харківщині. Він загинув під час виконання бойового завдання внаслідок жорстокого ворожого артилерійського обстрілу. Стрілець-зенітник другого зенітного ракетного відділення ракетно-артилерійського дивізіону Максим Свистунов віддав своє життя за Україну. Ця звістка стала чорною смугою для всієї Захарівщини. Нестерпно важко переживати втрату його батькам, Андрію Павловичу та Тетяні Борисівні, сестрі Юлії, близьким, друзям та побратимам. У 22 роки обірвалося життя, яке могло б бути сповнене коханням, досягненнями та щастям.

Максим повернувся до рідної домівки «на щиті», як справжній Герой. Він захищав свою родину, всіх нас, свою Україну, виборюючи перемогу та наближаючи мир. Селищний голова Олексій Осійчук у своїй прощальній промові наголосив: «Кріпіться і мужйтесь. Нехай Господь додасть сил і терпіння перенести непоправну втрату. Його життя, обірване у боротьбі за свободу, стало прикладом справжнього патріотизму. Він став Янголом, що оберігає нас».

Отець Роман під час чину відспівування зазначив, що воїн Максим Свистунов, віддавши життя за «други своя», захищаючи рідну землю, став частиною Небесного Війська. Його подвиг – це найвищий прояв любові та самопожертви. Спільна молитва за воїна Максима нехай стане захистом для України та тих, хто продовжує боротьбу. “Слава Україні! Героям Слава!”