Минуло чотири роки від того лютого ранку, який назавжди розділив життя кожного українця на «до» та «після». Те, що ворог називав «операцією на кілька днів», переросло в масштабну боротьбу за виживання нації, яка триває вже 1461 день. Це чотири роки болю, втрат, але водночас – неймовірної єдності та надлюдського героїзму.

​​За ці чотири роки Україна пройшла шлях, який інші народи долали десятиліттями. Ми стали свідками стійкості перших днів, коли добровольці в кедах і джинсах брали до рук зброю, пережили біль Бучі та Маріуполя, що стали символами нашої трагедії, відчули тріумф на Харківщині та надію від звільнення Херсона, що облетіла увесь світ.

​Але за кожною назвою міста на карті, за кожним відвойованим метром української землі стоять вони – наші захисники та захисниці.

​​Подвиг захисників України – це не просто сторінки історії, які напишуть згодом. Це жива пам’ять, що пульсує в кожному прапорі на цвинтарях, у кожному погляді ветерана, у кожній хвилині мовчання, присвяченій полеглим героям.

​Ми вшановуємо тих, хто тримав небо над нами в найтемніші ночі, хто став живою стіною на шляху ворога, хто віддав найдорожче – своє життя – заради майбутнього українських дітей.

Сьогодні ми схиляємо голови перед нашими полеглими захисниками, перед кожною понівеченою, але не зламаною долею. Наш обов’язок – не просто пам’ятати, а бути гідними їхнього подвигу.

Окремою, незагоєною раною на серці нації є доля тих, хто вважається зниклим безвісти. Це тисячі родин, які живуть у стані нескінченного «між». Між надією та розпачем, між молитвою та тишею.

Для матерів, дружин, чоловіків та дітей зниклих воїнів час ніби зупинився.

Ми не маємо права забути про жодного бійця, доля якого наразі невідома.

Ми віримо в диво, навіть коли логіка каже зворотне. Історія цієї війни вже знає випадки неймовірних повернень з полону чи з небуття, що надихають.

Четверті роковини повномасштабного вторгнення – це не про втому. Це про гартування сталі. Ми стали нацією, яка знає справжню ціну свободи. Пам’ять про полеглих та шана до живих героїв – це те, що робить нас непереможними.

Ми вистоїмо. Ми повернемо своє. Ми збережемо пам’ять про тих, хто пішов у небо, і будемо боротися за кожного, хто ще не повернувся.

Слава нашим Героям!

Вічна пам’ять полеглим.

Чекаємо і віримо в повернення кожного зниклого захисника.

Таращанський сільський голова                        Василь ЧУЛЯК

« повернутися