Шановні жителі Вільшанської громади!!!
Сьогодні, 24 – го лютого виповнюється рівно 3 роки з тієї ночі коли на наші мирні села та міста полетіли ворожі бомби та ракети, почали лунати звуки тривожних сирен, а на наших цвинтарях замайоріли жовто – сині стяги. За цей час ворог завдав нам безліч болючих ран. Скалічені міста. Зруйновані будинки. Знищені об’єкти інфраструктури.
Однак усе перелічене тьмяніє на тлі нашої головної втрати: через російське вторгнення Україна втратила та продовжує втрачати людей. Десятки, сотні тисяч, мільйони.
Одні з них знищені фізично – разом зі своїми талантами, мріями та планами на майбутнє. Інші змушені були залишити країну. І яка частина з них повернеться до України після закінчення війни, сказати важко.
От вже і 24 – ри наші земляки поклав своє життя у боротьбі за свободу та незалежність нашої країни.
ВІЧНА СЛАВА УСІМ НАШИМ ВОЇНАМ, ЗАГИБЛИМ У БОРОТЬБІ ЗА СВОБОДУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ…
Ця війна змінила нас усіх. Війна навчила тримати бак повним, телефон зарядженим, документи під рукою. А звичний настінний календар у робочому кабінеті змінився листочком з датами загибелі наших хлопців.
І хто б там що не говорив – змінилася й Україна. І дуже хочеться вірити що нарешті прийшов кінець української держави №1, заснованої в 1991 році – держави олігархів, корупції, російської агентури і великих політичних скандалів, держави великих сподівань, держави, яка виконала свою місію.
Що ця держава згоріла у гирлі війни і на її руїнах утвердиться нова українська держава №2 – європейська, демократична, справедлива, потужна країна, яка виплекала могутні Збройні Сили, яка стане невід’ємною частиною вільного світу. Але таку державу №2 ще належить побудувати, а інакше для чого була заплачено таку високу ціну. Потрібно розуміти що сьогодні ми боремося не за ідеальне майбутнє. Ми боремося за те, щоби майбутнє у нас було.
Змінилися часи, а разом з ними і його Герої, які повинні стати прикладом для наслідування юному поколінню. Вулиці та проспекти обов’язково будуть названі іменами наших Воїнів, у школах та ВУЗах будуть встановлені меморіальні дошки, пам’ятники та обеліски будуть нагадувати всім нам, про те яку високу ціну наш народ заплатив за право бути собою.
А поки війна триває, і наші сусіди й досі хочуть бачити нас мертвими – а це не залишає нам простору для компромісу. Потрібно розуміти, якою б аполітичною людиною ти себе не вважав – тебе будуть готові вбити лише за твоє громадянство.
Українська смерть у світі поступово знецінюється, а разом із нею знецінюється і українське життя. Зрештою ніхто і ніколи не цінуватиме українське життя вище, ніж самі українці.
Наше виживання – це виключно наш інтерес. Світ керується своїми раціональними інтересами і нам ніхто і нічого не винен. Життя несправедливе, але воно є таке як є. І для того, щоб його не позбутися, нам треба прийняти цю холодну реальність. У війні на знищення з переважаючим противником критерій перемоги тільки один. Ми перемагаємо, допоки ми існуємо.
Але віра у перемогу має мало сенсу, якщо ми перемогу ніяк не наближаємо. Потрібно усвідомити масштаб проблеми й неможливість сховатися від неї. Або ти в ЗСУ, або для ЗСУ. Долучатися до перемоги або службою, або власними грошима і волонтерством.
Нас усіх переповнюють емоції, і це зрозуміло. Роки виснажливої, кривавої війни…
Хтось стомився, хтось зневірився, хтось розчарувався…
Але збереження здорового глузду у воєнний час – це не відмова від емоцій. Це здатність приймати власні почуття такими, якими вони є. І не намагатися будь-що-будь їх раціоналізувати та нав’язати іншим.
Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядними та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших.
Якщо вже зараз почати розхитувати човен – він перекинеться, і ми всі програємо. Але тримати його в чистоті однозначно варто.
Велике прохання до всіх сприйняти цей допис я заклик до єднання. Ця війна принесла нам багато горя і страждань. Але, іноді, з ностальгією згадуєш ті часи, де ми були згуртовані, як ніколи. Ця єдність так необхідна нам саме зараз, коли новинні заголовки невпинно пророкують нам темні часи. Ця доба не просто так припала на період роковин повномасштабного вторгнення. Це зайве нагадування, що боротьба й досі триває.
І дуже хочеться вірити що ми все ще можемо ЄДНАТИСЯ.
Сьогодні чомусь знову згадався вислів: Історія перемог – це історія об’єднань…
Історію поразок Україна проходила століттями.
Тож, вступаючи в четвертий рік війни, закликаємо Вас, шановні Земляки, лише до одного:
ЄДНАЙМОСЯ!!!