Пам’яті Героя: Життєвий та Бойовий Шлях Василя Чабана з Оліївської Громади

Шановні жителі Оліївської громади, сьогодні ми вшановуємо пам’ять та розповідаємо про життєвий та бойовий шлях відважного захисника України, нашого земляка, жителя села Зороків – Чабана Василя Анатолійовича (позивний – “Чоба”).

Василь Анатолійович Чабан народився 20 жовтня 1987 року. Після закінчення школи він вступив до Житомирського технологічного коледжу, де здобував знання та готувався до дорослого життя. По закінченню навчання, Василь проходив строкову службу в Навчальному центрі ім. князя Ярослава Мудрого, що знаходиться в смт. Десна. Звідти його було відкомандировано на Яворівський військовий полігон на Львівщині, де він продовжував військову підготовку.

Далі настало мирне життя, сповнене трудовими буднями та планами на майбутнє. Василь будував плани, мріяв про щасливе майбутнє, як і більшість українців. Але трагічні події 2014 року змінили все. В Україну прийшла війна, яка спочатку була названа антитерористичною операцією (АТО). Василь Анатолійович без вагань став на захист рідної землі, демонструючи патріотизм та відданість.

Він виконував бойові завдання на Донеччині, в найгарячіших точках: Дебальцеве, Бахмут, Щастя, Краматорськ, Зайцеве. Там, ризикуючи власним життям, Василь виборював мирне небо для українців, проявляючи мужність та відвагу.

За проявлену мужність та героїзм Василь Анатолійович був нагороджений відзнаками. Він отримав Нагрудний знак Начальника Генерального Штабу Збройних сил України «Учасник АТО», який є свідченням його внеску в боротьбу за свободу та незалежність України. Також був удостоєний відзнаки Президента України «За участь у антитерористичній операції», що підкреслює визнання його заслуг на державному рівні.

Після початку повномасштабного вторгнення в жовтні 2022 року, Василь Анатолійович знову став до лав ЗСУ, демонструючи непохитну волю та готовність захищати Україну. Він брав участь у важких боях під Бахмутом, а також на Запорізькому напрямку, де щодня ризикував життям заради миру.

Під час строкової служби Василь здобув професію водія-механіка танка, що стало його військовою спеціальністю. Він був водієм-механіком ІІІ розряду, що вимагало від нього високого рівня відповідальності та професіоналізму. За потреби, він також виконував завдання кулеметника, доводячи свою універсальність та готовність до виконання будь-яких задач.

За час служби Василь отримав декілька поранень, але його любов до Батьківщини та побратимів була сильнішою за будь-які труднощі. Щоразу він повертався в зону бойових дій, адже його серце було з тими, хто стояв пліч-о-пліч з ним. Його слова “Я не можу кинути побратимів!” стали символом його відданості та вірності військовому обов’язку. Василь вірив у перемогу та завжди прагнув повернутися додому.

Василь Анатолійович втілив в життя Євангельські слова: «Немає більшої від тієї любові, якщо хто душу свою покладе за ближніх своїх» (Ін. 15: 13). Він віддав найцінніше – своє життя, за мир та спокій українців.

28 лютого 2025 року, перебуваючи на позиції в районі села Нескучне на Харківщині, Василь Анатолійович загинув як герой. Його смерть – це невимовна втрата для всіх, хто його знав та любив.

У воїна залишилися матір, брат та найрідніші люди. Ми висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого героя. Його подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті. Вічна пам’ять Герою!