Шановні жителі Петриківської громади!

15 вересня – це не просто чергова дата, а 1300-й день української незламності. В цей день вся Україна, від багатолюдних мегаполісів до найменших мальовничих сіл, продовжує мужньо стояти проти жорстокості повномасштабного вторгнення. Кожен новий світанок ми зустрічаємо завдяки незмірній хоробрості та самопожертві наших захисників і захисниць. Їхня віддана служба, непохитна вірність присязі та глибока віра у свободу стали надійним щитом, що оберігає мільйони життів.

Щодня, у хвилині мовчання, ми схиляємо голови у глибокій подяці, безмежній повазі та щирій скорботі. Ми вшановуємо пам’ять загиблих воїнів, які віддали найдорожче – власне життя – за нашу Батьківщину. Також ми згадуємо невинних мирних жителів, життя яких обірвала безжальна військова агресія. Наш обов’язок – зберігати їхні імена в пам’яті наступних поколінь.

Сьогодні особливо сумна сторінка торкається нашої Петриківщини. Три роки тому наша громада була оповита сльозами від тяжкої втрати – відійшов у вічність її вірний син, Федоров Олександр Олександрович. Це була людина тихої вдачі, але з надзвичайно щирим серцем та світлою душею. Він був спокійним, проте водночас надзвичайно мужнім, мав високі ідеали, непохитні життєві принципи та власний, неповторний світогляд. Його постать, його доброта та сила духу назавжди залишаться у пам’яті тих, хто мав щастя знати та цінувати його. Шлях Федорова Олександра – це яскравий приклад відданості, гідності та незламності. Його ім’я стало символом незламності українського народу.

Ми пам’ятаємо. Ми шануємо. Ми ніколи не забудемо подвиг і жертву, принесену заради нашої свободи.

Герої не вмирають! Їхні імена навічно вписані в історію України та нашої рідної Петриківщини.