Шевченкове слово крізь віки: Вшанування пам’яті Кобзаря в Золочеві

Його голос лунає крізь століття, нагадуючи про незламність духу українського народу. Слово Тараса Шевченка живе в наших серцях, у кожній молитві за Україну. Воно єднає нас, веде до перемоги, стає мечем у боротьбі за свободу.

У Золочеві, біля величного пам’ятника Великому Кобзарю, відбулася зворушлива церемонія вшанування пам’яті геніального поета. Учні та педагоги Золочівського ліцею, народна хорова капела «Опілля», яка своїм співом торкається глибин душі, під керівництвом Михайла Болюбаша, а також військовий оркестр Навчального центру Національної гвардії України – усі вони стали частиною цієї важливої події, віддаючи шану генію, чиї твори і нині надихають та ведуть нас шляхом до світлого майбутнього.

Священнослужителі відправили панахиду за упокій Тараса Шевченка. Під час молитов, здавалося, навіть час зупинився, наповнюючись глибиною відчуттів і усвідомленням величі постаті Кобзаря. Над площею лунали його безсмертні рядки, що стали символом нескореності: «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий». У кожному слові, у кожній ноті – сила народу, віра в його майбутнє.

До підніжжя пам’ятника лягли квіти, як символ безмежної шани та вдячності. Це не просто традиція, а щирий вияв поваги до того, хто в своїх творах передбачив боротьбу українського народу, вірив у його незламність та мріяв про перемогу. Шевченко своїм словом зміцнював дух нації, давав надію і віру в краще майбутнє.

На завершення урочистостей усі присутні об’єдналися у спільній молитві «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…». Ця молитва – більше, ніж просто пісня. Це щире прохання до Всевишнього, клятва вірності Батьківщині, непохитна віра в перемогу України. У цій молитві – єдність народу, його сила та прагнення до свободи.

Шевченко з нами. Його дух живе в кожному українцеві, надихаючи на подвиги в ім’я рідної землі. Його слово — як оберіг, що захищає нас від ворогів.

Фоторепортаж Леся Горгота