Шепетівська громада з глибокою скорботою провела в останню путь свого Героя – сержанта Сергія Бочарова. 3 вересня 2025 року місто зупинилося, щоб вшанувати пам’ять земляка, який віддав життя за свободу та незалежність України.

Сергій Олександрович Бочаров народився 7 липня 1974 року в місті Шепетівка. Його дитинство, сповнене любові, пройшло під опікою люблячих бабусі Галини Петрівни та дідуся Степана Яковича Вознюк, а поруч завжди була мама Людмила Михайлівна. Сергій мав молодшого брата Максима, з яким їх пов’язували щирі братерські стосунки. З дитинства він вирізнявся активністю та захопленням спортом, особливо футболом. Відвідував місцеву спортивну школу, брав участь у змаганнях, мріючи про великі перемоги. Навчаючись у загальноосвітній школі №7, Сергій запам’ятався як відповідальний та доброзичливий учень.

Після закінчення школи Сергій продовжив навчання у Шепетівському професійному ліцеї, здобувши фах плиточника-облицювальника. Служба в армії проходила в Одесі, після чого він повернувся до рідного міста. Сергій жив скромно, працював за спеціальністю, цінував прості радощі життя, а найбільше – родину. Він приділяв багато уваги своїм двоюрідним брату та сестрі, дітям тітки Лілії Степанівни, з якими виріс. Для них він був не лише братом, а й справжнім другом і наставником.

Переломним моментом у житті Сергія стала смерть бабусі Галини Петрівни. Саме тоді він прийняв рішення піти добровольцем на війну. 23 лютого 2024 року Сергія було мобілізовано. Після навчання у Полтаві він вирушив на передову, де служив сержантом, старшим стрільцем-вогнеметником. Сергій був прикладом дисципліни та надійності, завжди підтримував зв’язок з рідними, особливо з тіткою Лілією Степанівною, вмів вислухати та підтримати, ніколи не залишав близьких наодинці з проблемами.

Його мрією було мирне майбутнє. «От повернуся — обов’язково куплю тобі машину, щоб ти могла мене всюди підвозити», — казав він тітці з усмішкою. Планував завершити ремонт удома та жити щасливим життям поруч із рідними. Останній раз рідні чули його голос 20 серпня, коли Сергій повідомив про вихід на бойове завдання. На жаль, 27 серпня сім’я отримала страшну звістку: 26 серпня перестало битися серце воїна.

Сергій Бочаров був людиною великої душі, завжди відчував відповідальність за інших і ніколи не шкодував про свій вибір. Він до останнього подиху залишався вірним своєму обов’язку та Україні. Мрії Сергія не здійснилися, але вони житимуть у серцях тих, хто його любив. Для них він назавжди залишиться не просто воїном, а рідною людиною, яка віддала найцінніше – своє життя – заради нашої свободи.

Сьогодні громада схиляє голови, вшановуючи пам’ять Героя. Для рідних він назавжди залишиться опорою, для друзів – щирим товаришем, для побратимів – відданим воїном, а для всієї громади – прикладом незламної мужності та любові до рідної землі.

Вічна пам’ять і слава Герою! Слава Україні!