Шепетівська громада в жалобі: прощання з Олександром Анпольцевим

17 червня 2025 року Шепетівська громада з глибоким сумом зустрічала траурний кортеж з тілом полеглого воїна, Олександра Анпольцева. Він був радіотелефоністом 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, солдатом, який віддав своє життя за Україну.

Олександр Анпольцев народився 5 січня 1973 року в селищі Снігурівка Миколаївської області. Його дитинство було спокійним, хоч і не завжди безхмарним. У п’ять років разом з родиною переїхав до Шепетівки, на батьківщину матері. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він зростав і пізнавав світ. У Олександра була молодша сестра Євдокія, з якою він підтримував теплі та щирі стосунки, завжди був для неї опорою та захистом. Навчався в школі №6 міста Шепетівки. З дитинства захоплювався технікою, годинами міг розбирати та збирати радіоприймачі, ремонтувати електроніку. Любив давати друге життя старим речам, таким як телевізори та магнітофони.

Він мав золоті руки і добрий, лагідний характер. Після закінчення 9 класу вступив до Шепетівського професійного училища, де здобув фах електромонтера. Старанно навчався, а після закінчення училища працював за спеціальністю на місцевому підприємстві. Але юнак прагнув більшого, хотів змін і нових горизонтів. Тому поїхав до Харкова, де кілька років працював на підприємстві, здобуваючи цінний досвід. Однак серце кликало додому, і Олександр повернувся до Шепетівки, де влаштувався на залізницю, а згодом – у будівельну компанію. Його праця залишила свій слід у різних куточках України, адже він будував не для себе, а для людей, для майбутнього. Згодом знову повернувся до Харкова, де працював на металургійному заводі, у плавильному цеху. Навіть коли почалася повномасштабна війна, Олександр залишався на своєму робочому місці, працюючи під обстрілами. Після ворожої атаки, яка пошкодила завод, він прийняв важливе рішення – стати на захист України.

12 серпня 2023 року Олександр Анпольцев був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов відповідну підготовку та став солдатом. Служив чесно та віддано. Востаннє розмовляв з сестрою за кілька днів до трагічної загибелі – коротка розмова, в якій він ніби прощався… Після цього зв’язок обірвався. Його вважали зниклим безвісти. Півтора року надії та болісного очікування… І ось – страшна звістка.

Олександр Анпольцев загинув 15 жовтня 2023 року на Запорізькому напрямку. Він загинув як герой, захищаючи Україну та її майбутнє.

У Олександра не було власної сім’ї та дітей, але він залишив по собі світлу пам’ять. Його згадують як доброго, неконфліктного та майстровитого чоловіка. Людину, яка не вихвалялася, не вимагала, а просто була поруч, допомагала та підтримувала. У найважчий момент він став на захист рідної землі.

Виконуючи свій військовий і громадянський обов’язок, захищаючи рідну українську землю від ненависного ворога, Олександр Анпольцев віддав найцінніше – своє життя, за наше мирне майбутнє.

Герої не вмирають!