17 червня 2025 року Шепетівська громада з невимовним сумом та глибокою пошаною зустрічала полеглого Захисника — радіотелефоніста 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, солдата Анпольцева Олександра Геннадійовича. Його повернення додому стало символом вічної пам’яті та болючої втрати для всієї громади. Цей український воїн віддав своє життя, захищаючи незалежність та свободу України.

Олександр Анпольцев народився 5 січня 1973 року в селищі Снігурівка, що на Миколаївщині. Його дитинство було спокійним, хоча й не завжди легким. У віці п’яти років родина Олександра переїхала до Шепетівки, до родичів по материнській лінії. Саме тут він зростав, формував свій характер та робив перші кроки у доросле життя. Олександр мав молодшу сестру Євдокію, з якою його пов’язували особливо теплі стосунки; брат завжди був для неї надійною опорою та тихим захисником. Навчався він у загальноосвітній школі №6 міста Шепетівки.

З юних років Олександр виявляв великий інтерес до техніки. Він захоплено розбирав і збирав радіоприймачі, ремонтував електроніку та міг годинами працювати над складним пристроєм, поки той не починав функціонувати. Йому подобалося знаходити старі речі — телевізори, магнітофони — і давати їм друге життя, демонструючи свої «золоті руки» та надзвичайну майстерність. Олександр вирізнявся спокійним і доброзичливим характером. Після 9 класу він вступив до Шепетівського професійного училища, де здобув спеціальність електромонтера. Навчався сумлінно, а по закінченні працював за фахом на місцевому підприємстві.

Однак юнак прагнув нових горизонтів. Він вирушив до Харкова, де кілька років працював на підприємстві, здобуваючи цінний досвід. Згодом серце покликало його додому, і, повернувшись до Шепетівки, Олександр влаштувався працювати на залізницю, а потім — у будівельну компанію. Його праця залишила свій слід у різних куточках України, адже він будував не для себе, а для людей, для життя. Згодом Олександр знову повернувся до Харкова, де працював на металургійному заводі, у плавильному цеху. Навіть коли розпочалася повномасштабна війна, він залишався на своєму посту, працюючи під постійними обстрілами. Після того, як ворожа атака пошкодила завод, він прийняв доленосне рішення — долучитися до лав українського війська.

12 серпня 2023 року Олександр був мобілізований до Збройних Сил України. Він пройшов необхідну підготовку і з честю ніс свою службу, без будь-яких нарікань. Востаннє він зв’язався зі своєю сестрою за кілька днів до загибелі — коротка розмова, у якій, наче в передчутті, він ніби прощався. Потім настала тиша. Довгі півтора року його вважали зниклим безвісти, півтора року надії та болісного очікування. І ось, нарешті, надійшла сумна, але така важлива звістка для Шепетівської громади.

Солдат Олександр Анпольцев загинув 15 жовтня 2023 року на Запорізькому напрямку. Він віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок, як справжній герой війни — на бойовому завданні, заради України, заради нашого спільного майбутнього. Це трагічна подія, яка назавжди закарбується в історії громади як приклад незламності духу та відданості Батьківщині.

Олександр не мав власної родини, не залишив по собі дітей, але залишив найцінніше — пам’ять: світлу, добру, тиху. Його згадують як неконфліктного, добросердечного, надзвичайно майстровитого чоловіка. Чоловіка, який не хизувався своїми досягненнями, не вимагав нічого натомість, а просто був поруч, допомагав, жив, працював і в найважчий момент — став на захист рідної землі. Загиблий Захисник Шепетівка Олександр Анпольцев назавжди залишиться у наших серцях.

Виконуючи свій військовий і громадянський обов’язок, захищаючи рідну українську землю від ненависного ворога, Олександр віддав життя за нас усіх. Герої не вмирають!