Повернення додому військового – це довгоочікувана подія, що може стати викликом для всієї родини. Після служби в зоні бойових дій, адаптація до мирного життя потребує часу, розуміння та підтримки. Oksana Gonyaylo, психологиня ВШ «Боревітер», Центру «Ярміз», поділилася з нами важливими аспектами цього процесу, щоб допомогти сім’ям військовослужбовців пройти цей шлях з найменшими труднощами.

Чому повернення з війни може бути складним?

Oksana пояснює, що основне завдання військового на війні – вижити. Для цього необхідні максимальна пильність, концентрація та емоційна стриманість. Ці навички стають звичкою і можуть впливати на поведінку вдома. Рідні часто помічають зміни: замкнутість, уникнення розмов, відсутність звичних проявів ніжності. Це не байдужість, а наслідок того, що мозок військового ще не відпустив поле бою. Тому, після повернення, потрібен час на адаптацію.

Труднощі, з якими стикаються сім’ї після повернення військового.

Основною проблемою стає комунікація. Рідні чекають «того самого» чоловіка чи дружину, які пішли на війну, але повертається людина, яка пережила надто багато. Постійна небезпека, миттєва реакція на подразники – все це залишає відбиток. Несподіваний звук, дотик дитини можуть викликати сильну реакцію тіла, напругу, серцебиття. Зміни у звичках також можуть ускладнювати взаємодію. Хтось звик спати під телевізор, інші уникають гучних звуків. Важко повернутись до звичних обіймів та спільного сну.

Як допомогти військовому після повернення додому?

Перш за все, потрібно дати час і простір для адаптації. Це процес, який потребує часу. Створіть вдома спокійну та затишну атмосферу. З розумінням ставтеся до змін у поведінці. Дотики, шум, звички – все може бути інакшим. Обіймайте та торкайтесь з обережністю, попереджаючи та запитуючи дозвіл. Не підходьте ззаду, щоб не викликати неконтрольованої реакції. Поговоріть з дітьми, поясніть їм ситуацію, попросіть бути тихішими та не наполягати на активностях, якщо партнер/ка/ до цього не готові. Проявляйте турботу, терплячість, покажіть своє ставлення через піклування та розуміння. Пам’ятайте, що військові та ветерани потребують підтримки, поваги, а не жалю. Іноді достатньо просто бути поруч.

Про що не варто питати?

Не варто випитувати про те, що відбувалося на полі бою. Часто ці питання не дають відповіді, а лише збільшують дистанцію. Військовий може уникати розмов не тому, що не довіряє, а тому, що деякі речі неможливо розповісти словами. Війна залишає глибокі шрами, торкатися яких боляче. Розмови про пережите можуть змусити переживати травмуючі спогади. Важливо пам’ятати, що захистити себе і вас – може бути основною метою військового, уникаючи важких розмов. Не всі готові до правди, тому варто обговорити це заздалегідь.

Якщо помічаєте порушення сну, апетиту, дратівливість – звертайтеся до спеціалістів. Існує стигматизація щодо психологічної допомоги, але важливо знаходити шляхи для її отримання. Зверніться до командира, побратимів або до фахівців. Головне – любов, прийняття та турбота. Кохання зцілює та тримає нас разом!

Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».