– У Перемишлянську міську раду я прийшла працювати бухгалтером у далекому 1974 році. Це був час становлення та нових викликів. Вже через рік мене перевели на посаду головного бухгалтера, що стало значним кроком у моїй кар’єрі. Освіту здобувала вже безпопосередньо працюючи у міській раді, закінчивши Львівський фінансовий технікум, що дозволило поєднувати теорію з практикою. У 1998 році мене обрали секретарем міської ради, що стало вершиною мого служіння громаді Перемишлян.

– Пам’ятаю його дуже добре. Не скажу, що було страшно, але відчуття величезної відповідальності, важливості покладених обов’язків було просто непередаваним. Усе перемішалось, було багато нових вражень. Зараз це може здатися дивним, проте я, як прийшла, так і просиділа за столом увесь день. Чемно виконувала всі дані мені доручення, намагаючись вникнути у кожну деталь. Звісно, сучасна молодь відрізняється від тієї, що була колись, має інші підходи. Згодом я трохи освоїлась. Ще мені запам’яталось, що на роботі була друкарська машинка. Щодня після обіду я присвячувала час навчанню друкувати. Вже через місяць я друкувала не гірше за професійну друкарку. Я завжди дуже хотіла вчитися і розвиватися.

– Важко виділити щось одне, адже за цей час робота стала для мене невід’ємною частиною життя, його сенсом. Більше половини свого життя я провела в міській раді, і кожен день, крім рутини, приносить щось нове, щось цінне. Це, передусім, спілкування з людьми, можливість сприяти у вирішенні їхніх проблем, бути корисною для громади. Стараюсь жити за принципом: не роби нікому зла, тоді й тобі буде добре. Цей принцип допомагає мені у повсякденній діяльності. При цьому я не намагаюсь виділятись з-поміж інших, прагну просто якісно виконувати свою роботу.

– Люди у міську раду приходять дуже різні, з різними проблемами та емоціями. Тому перше, на чому я завжди наголошую, це те, що ми, як представники влади, не маємо права підвищувати голос на відвідувачів. Ми зобов’язані уважно вислухати кожну людину і по можливості допомогти. Багато хто з відвідувачів приходить не лише за довідками, а й просто поспілкуватися, отримати пораду. Є й такі, з якими за ці роки склалися дуже теплі і дружні стосунки. А починалося все зі звичайного візиту за довідкою.

– Кожен час має свої особливості. Говорити про те, що колись було легше – не думаю. Хоча, можливо, якби людину із сьогодення «кинути» у ті часи, вона б розгубилася. Звісно, були нюанси, які колись були неприпустимими. Набагато простішими були фінансові розрахунки, не було такої бюрократії. Про те, що на кінець року могла бути якась заборгованість по зарплаті чи по оплаті інших платежів, і мови не могло бути. А на сьогодні казначейство по кілька місяців не проводить кошти, що створює значні труднощі для місцевого самоврядування.

– Якщо чесно, я не думала, що побачу таке у нашій державі. Мене це обурює як людину, незалежно від того, хто за цим усім стоїть. В Україні ведуться бойові дії, народ стикнувся з великою трагедією. Народ піднявся, і в нормальній країні мала б бути різка позиція влади та чіткі дії. А, на мій погляд, влада не завжди розуміє, що зараз діється, що потрібно суспільству. Та, думаю, є в цьому і свій позитив, бо весь світ побачив, що Україна – це країна не рабів, а людей, які вміють виборювати свої права та свободи. Найстрашніше те, що в Україні немає достатньої поваги до людини, до її гідності. Тільки тоді, коли ми навчимося поважати в інших Людину, почнеться новий етап у розвитку країни, новий етап для українського суспільства. Зараз маємо добре подумати над тим, щоб не допустити помилок минулого і будувати краще майбутнє.

– Дуже люблю квіти. У мене вони і у вазонах, і перед будинком, прикрашаючи подвір’я. Інші кажуть: люди садять цибулю, петрушку, а Стефа Євгенівна – квіти. У мене багато квітів: лілії, іриси, тюльпани. У мене сьогодні радість – у вазоні лілія розквітла, це завжди приносить мені велике задоволення.

А ще Стефа Євгенівна любить вишивати. Вишиває для душі, з радістю дарує свої вишиті рукотвори племінникам, які щодня навідуються до улюбленої тітки, черпаючи її мудрість та любов. Її життя – це приклад служіння і краси, що продовжує надихати інших.