Шосткинщина в скорботі прощається зі своїми Героями, захисниками України.

**КІМ ОЛЕКСАНДР ОЛЕГОВИЧ**

Народився 5 травня 1979 року в смт Хотінь Сумської області. Тут здобув середню освіту, знайшов друзів, змалечку виявляв характер лідера. Педколектив Хотінського ліцею згадує Олександра як унікальну особистість: «Теплими словами згадуємо Сашу – успішного учня, активіста шкільного життя, організатора цікавих заходів, активного спортсмена, туриста, учасника художньої самодіяльності, який завжди був прикладом для учнів, гордістю для педагогічного колективу».

Після здобуття середньої освіти Олександр вступив до Сумського артилерійського училища, але в останній момент вирішив змінити професійний шлях та вступив до Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка на фізико-математичний факультет. У 1996 році Олександр зустрів кохання свого життя, дівчину Інну. Пара одружилася, а після закінчення вишу переїхала до Шостки.

З 2001 року Олександр Кім працював у Шосткинській міській раді. За 15 років обіймав низку важливих посад: начальник відділу підтримки підприємництва, начальник відділу комунальної власності, завідувач сектору обліку та розподілу житла, державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг. Працівники Шосткинського виконкому згадують Олександра Олеговича як душу колективу, людину високих життєвих принципів і професіонала своєї справи. «Сашко – Сонечко. В будь-якому колективі він позитивний, добрий, щирий, відвертий, людяний. Про нього завжди наша світла пам’ять», «Сашко, ми тебе будемо пам’ятати, твою любов до життя, яке в тебе забрали, твій оптимізм…», – діляться спогадами його колишні колеги.

У вільний час Олександр захоплювався туризмом, брав участь у змаганнях і часто перемагав. Разом з дружиною вони любили подорожувати, зокрема, підкорювати кримські гори та сплавлятися по Десні. У любові та злагоді зростали дві доньки – Катерина і Марійка. Незважаючи на розмірене та щасливе життя, Олександр не зміг залишитися осторонь у важкий для країни час. У 2015 році підписав контракт з Нацгвардією України, ставши частиною роти спецпризначення. Рідні згадують, як він часто повторював: «Якщо не я, то хто?».

Широкомасштабне російське вторгнення чоловік зустрів на службі. За кілька днів мала відбутися святкова дата – його «срібне весілля». «Потім відсвяткуємо», – поспіхом сказав він дружині, і зв’язок надовго обірвався…

За бойовий позивний «Кореєць», завдяки характерному прізвищу, побратими згадують чоловіка з великою пошаною: «Я знав його як професіонала своєї справи — кулеметника БТР, витривалого, упертого, який завжди виконував завдання на високому рівні. Він творив таке зі старим КПВТ, що екіпажі на «модних» БТР-4 просто курили осторонь, дивлячись на його роботу… Ніколи не було з ним нюансів — завжди дисциплінований, відповідальний, надійний воїн і брат для своїх побратимів. Вічна пам’ять, Саша… Ти зробив для цієї країни і для нас більше, ніж багато хто зможе за все життя. Ми пам’ятатимемо. Завжди».

9 серпня цього року на Сумщині зав’язався тривалий стрілецький бій з ДРГ ворога, в ході якого наш земляк отримав тяжкі поранення. Через кілька днів, 14 серпня, воїна Світла не стало… Кім Олександр Олегович, молодший лейтенант, командир взводу безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення, віддав своє життя заради рідної України.
Схиляємо голови перед пам’яттю Героя!

**ШВАБСЬКИЙ ЄВГЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ**

Народився 8 серпня 1982 року у м. Усті-над-Орлиццю (Чехія). У 1993 році родина переїхала до Шостки. Євген навчався у Шосткинській школі № 2, потім – у ЗОШ № 7. Професійну освіту здобув у ВПУ-19, після чого вступив до Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (спеціальність «Вчитель історії, практичний психолог»). Строкову службу проходив у Києві.

У 2004 році Євген підписав контракт з Національною Гвардією України, прослуживши 18 років. В останні роки обіймав посаду начальника служби ПММ. Рідні згадують, що Євген мріяв відпочити, жити з дружиною Тетяною та донькою Дарією, доглядати за дачею, зустрічатися з друзями. Однак, тривожні новини напередодні повномасштабного російського вторгнення змінили ці плани. Як досвідчений військовий, Євген Володимирович розумів ступінь небезпеки для країни та родини, що змусило його записатися до місцевої ТРО ще задовго до 24 лютого 2022 року. Наступні три роки він провів в екстремальних умовах, воюючи під Бахмутом, Покровськом, Харковом і Лиманом.

Командир роти, майор Швабський, користувався високим авторитетом серед побратимів та керівництва. За роки служби був нагороджений орденом Богдана Хмельницького, відзнакою командира бригади «Срібний Хрест», медалями «За зразкову службу» та іншими.

Євген завжди залишався собою: відкритим, товариським, добрим, надійним, позитивним. Він намагався підтримувати не тільки людей, але й тварин. З фронту привіз врятовану собаку Єву. Євген дуже мріяв про Перемогу та повернення додому, до своїх «дівчаток» – дружини та доньки. Він повертається до Шостки, але «на щиті».

Напередодні загибелі, 14 серпня, він привітав дружину з Днем народження. 15 серпня, внаслідок влучання ворожого дрону в позиції українських військових на Сумщині, Захисник отримав акубаротравму. Чоловіка намагалися доправити до медзакладу, але не встигли.

Доземний уклін родині Героя, вічна подяка воїну Світла! Дякуємо за кожен день на фронті, дякуємо за захист України та кожного з нас!