Ще одна втрата: громада прощається із Захисником Михайлом Поставним

Громада знову схиляє голови у скорботі, прощаючись із молодим Героєм. Не встигли ми оговтатися від похорону юного воїна, як сумна звістка принесла біль втрати ще одного Захисника України – 28-річного Михайла Руслановича Поставного, мешканця села Мала Перещепина. Михайло загинув 1 травня цього року під час виконання бойового завдання в Навчальному центрі Сил спеціальних операцій.

З болем в серці, плачем проводжає громада свого героя, стогне українська земля. Нестерпно боляче від втрат, але наші Герої продовжують віддавати життя за незалежність України. Війна невпинно забирає найкращих.

Жителі Нових Санжар, Руденківки та Малої Перещепини, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж, що востаннє віз загиблого воїна до рідної домівки, місця, де він виріс, та місця вічного спокою. Сотні людей, море квітів, державні прапори з траурними стрічками – так громада віддавала шану Герою.

Траурний мітинг пам’яті відбувся на центральному кладовищі Малої Перещепини. Провести Михайла в останню путь прийшли рідні, побратими, однокласники, друзі, вчителі та мешканці громади. Слово пам’яті висловили секретар селищної ради Таміла Музика, вчителька Малоперещепинського ліцею Людмила Дем’яненко, а також військовий капелан.

Михайло народився 31 серпня 1996 року в Малій Перещепині, навчався в місцевій школі. Відзначався старанністю, глибокими знаннями з історії, правознавства, української літератури та любов’ю до спорту. Після школи закінчив Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури, а потім Дніпровський національний університет залізничного транспорту, здобувши два червоні дипломи.

Працював інженером в Українській промисловій компанії «Інтерпайп». Але 11 січня 2023 року, попри вмовляння родини, Михайло добровільно пішов захищати Україну, сказавши: «Я хочу стати Героєм для України». Його одразу направили в комендатуру Полтавського військового гарнізону, але Михайло прагнув більшого і став інструктором у 142-му навчально-тренувальному центрі Сил спеціальних операцій.

Михайло був найкращим у всьому: гордістю для батьків, прикладом для брата, надійним другом для друзів. Сусіди згадують його готовність допомогти, навіть у дрібницях, як-от допомога з боротьбою зі шкідниками на городі.

Останню шану загиблому віддали військові. Головний сержант вручив брату загиблого Державний Прапор України. Пролунав трикратний стрілецький салют. Під час церемонії над цвинтарем кружляв лелека – символ вічної пам’яті про Героя.

Це непоправна втрата для родини та України. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Михайла. Нехай пам’ять про нього буде вічною. Слава Герою, який захищав Україну!