Сьогодні наша громада знову переживає глибокий біль та непоправну втрату, проводжаючи в останню путь одного зі своїх синів – мужнього захисника України, молодшого сержанта Миронюка Олександра Миколайовича. Серце пронизує люта злість та невимовний смуток, коли ми стаємо свідками чергової трагедії, що спіткала нашу країну. Кожен загиблий воїн – це незагойна рана на тілі нації, нагадування про ціну нашої свободи та незалежності. Олександр Миронюк став одним із тих хоробрих душ, хто без вагань став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної війни, віддавши своє життя за мирне небо для майбутніх поколінь. Він відчув на собі всі жахи бойових дій, пройшовши крізь пекло найжорстокіших зіткнень, але до останнього подиху зберігав вірність українському народу та своїй військовій присязі. Його подвиг є прикладом безмежної мужності та самопожертви. Молодший сержант Миронюк Олександр Миколайович був мобілізований до лав Збройних Сил України у березні 2022 року. З того часу він самовіддано ніс службу, виконуючи найскладніші бойові завдання. Останні місяці його життя пройшли на передовій Харківщини, де разом із побратимами він боровся проти ворожих сил. 8 липня 2025 року, виконуючи бойове завдання з виявлення та знищення противника поблизу населеного пункту Новоплатонівка, Олександр Миронюк загинув, героїчно відстоюючи кожен клаптик української землі. Його смерть – це велика втрата для всіх нас, для його родини, друзів та бойових побратимів. Він віддав своє життя, захищаючи наші домівки, нашу культуру та нашу ідентичність. Пам’ять про цього відважного воїна назавжди залишиться у наших серцях. Цього суботнього ранку, попри ранній час, у Білогір’ї зібралися сотні небайдужих мешканців, аби віддати шану та попрощатися з Олександром Миронюком. Площа була заповнена людьми, які прийшли провести загиблого героя в останню путь. Тихий шелест численних блакитно-жовтих прапорів, що майоріли над натовпом, створював скорботну атмосферу. Тужливий дзвін пісні “Плине кача по Тисині” розривав тишу, посилюючи відчуття невимовного горя. На обличчях присутніх, особливо близьких і знайомих полеглого бійця, читався нестерпний біль та згорьовані сльози. Це не те повернення, на яке вони чекали, сподіваючись обійняти свого рідного живим та неушкодженим. Прощання з Олександром Миронюком стало глибоким символом єдності та стійкості громади перед лицем трагедії. Поховали Миронюка Олександра на місцевому кладовищі Білогір’я з усіма військовими та релігійними почестями. Кожен військовослужбовець, присутній на церемонії, віддав честь полеглому побратиму, підтверджуючи його незламний дух. Священники молилися за упокій його душі, а рідні та друзі, зі сльозами на очах, востаннє попрощалися з героєм. Ця нова, свіжа рана болить не лише в серці Білогір’я, а й у серці всієї України. Олександр Миронюк назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, як взірець відважного воїна та Людини з великої літери. Його рішення без вагань піти боронити рідну землю від агресора є яскравим свідченням його патріотизму та безмежної любові до України. Його подвиг ніколи не буде забутий. Його ім’я – навіки викарбуване не лише в скорботних, але й у героїчних сторінках історії Білогір’я та всієї України. Ми висловлюємо найглибші співчуття родині, друзям, бойовим побратимам та всім, хто знав Олександра Миронюка. Нехай світла пам’ять про нього живе вічно. Його життя – це приклад справжньої жертовності заради майбутнього нашої нації. Він загинув як герой, захищаючи найцінніше – свою Батьківщину. Слава Україні! Героям слава!