🕯 Щодня, о 9 годині, Україна вшановує своїх Героїв. У цю хвилину ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу та незалежність нашої держави. Серед них – Арсен Русланович Боголуцький, якому навіки залишиться 21 рік. Його молода душа полетіла до небес, але його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

Арсен Боголуцький – справжній патріот. З перших днів повномасштабного вторгнення, у 19 років, він став добровольцем у 103-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних Сил України. Згодом, обіймаючи посаду оператора відділення управління командира батареї артилерійської батареї, він майстерно керував безпілотниками, мужньо виконуючи бойові завдання. Майже три роки Арсен стояв на захисті кожного з нас, демонструючи неймовірну відвагу і відданість.

На жаль, 29 січня 2025 року, біля населеного пункту Гончарівка Курської області, життя Героя обірвала ворожа куля. Він загинув, захищаючи Україну, але його пам’ять буде жити вічно. Арсен був не просто солдатом, він був сином, другом, людиною, яка вірила в майбутнє своєї країни.

🇺🇦 За бездоганну службу та героїзм, проявлений під час виконання військового обов’язку, Арсен Боголуцький був удостоєний високих державних нагород. Міністерство оборони України нагородило його нагрудним знаком «Знак пошани» та медаллю «Ветеран війни. Учасник бойових дій». Також він отримав відзнаку Міністра оборони України «Хрест Сил Спеціальних Операцій». Указом Президента України від 16.01.2025 Арсен був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», але, на жаль, не встиг отримати її особисто. Посмертно, його також нагороджено орденом «За мужність».

Сьогодні, на Алеї Героїв, відбулася зворушлива церемонія вручення державних нагород. Представник військової частини, капітан Ігор Безпалюк, передав ці високі відзнаки матері Героя, Альоні Ляхович, яка також служить у Збройних Силах України. Це був надзвичайно емоційний момент: в руках матері – медалі її сина, символи його мужності та самопожертви. В її очах читалася гордість за подвиг Арсена та нескінченний біль втрати, яку неможливо передати словами.

Серце Арсена Боголуцького перестало битися на фронті, але його ім’я, його подвиг, його жертовність – ніколи не будуть забуті. Ми, українці, маємо святий обов’язок пам’ятати кожного, хто віддав своє життя за нашу свободу. Пам’ятаємо. Борємося. Перемагаємо!