Наразі Україна перебуває в умовах не лише фізичної, а й інформаційної війни, що вимагає підвищеної пильності та обачності. Це критично важливо для запобігання витокам чутливої інформації, яка може мати руйнівні наслідки для національної безпеки та життєво важливих систем. Хакери та інші суб’єкти цифрових загроз все частіше націлюються на викрадення цінних даних, що підкреслює актуальність питання захисту інформації.

Інформація сьогодні є стратегічним активом, її втрата може коштувати надзвичайно дорого, а нехтування політиками конфіденційності може призвести до серйозних наслідків на державному та приватному рівнях. Саме тому захист критичної інфраструктури та відповідних даних є життєво необхідним пріоритетом.

Закон України «Про критичну інфраструктуру» відіграє ключову роль у регулюванні цієї сфери. Він чітко визначає, які відомості, пов’язані із захистом критичної інфраструктури, повинні бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Це включає в себе деталі, що містяться у паспорті безпеки (ч. 7 ст. 12 Закону), проектні загрози критичній інфраструктурі національного рівня, розроблені уповноваженим органом (п. 10 ч. 2 ст. 16 Закону), а також пропозиції щодо вдосконалення системи захисту об’єктів критичної інфраструктури, підготовлені за результатами моніторингу стану захищеності (ч. 3 ст. 23 Закону).

Важливо зазначити, що, хоча більшість інформації про об’єкти критичної інфраструктури, що міститься в Реєстрі об’єктів критичної інфраструктури, є відкритою та загальнодоступною (ч. 6 ст. 11 Закону), Закон передбачає винятки для інформації з обмеженим доступом. До неї належать, зокрема, відомості про об’єкти критичної інфраструктури, що містяться у секторальних переліках, відповідно до Порядку віднесення об’єктів до критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 1109 (пункт 8).

Крім того, Порядок ведення Реєстру об’єктів критичної інфраструктури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2023 № 415, деталізує, яка саме інформація є відкритою, а яка – з обмеженим доступом (пункти 12 та 13). Обмеження доступу до даних завжди відбувається з дотриманням вимог, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що забезпечує баланс між прозорістю та необхідністю конфіденційності.

Правові та організаційні засади створення та функціонування національної системи захисту критичної інфраструктури є невід’ємною частиною законодавства у сфері національної безпеки, що підкреслює стратегічне значення цього напрямку. Ефективна інформаційна безпека є фундаментом стійкості держави.

Основні загрози для витоку інформації та їхній вплив:

1. Недобросовісність співробітників: один із найпоширеніших ризиків – навмисне розголошення конфіденційної інформації працівниками, що може бути спричинене різними мотивами, від фінансової вигоди до ідеологічних переконань.
2. Випадкове розголошення: інколи працівники можуть ненавмисно розкрити конфіденційну інформацію через недостатнє усвідомлення правил безпеки, низький рівень кібергігієни або помилки в процесах. Це підкреслює важливість регулярних тренінгів з кібербезпеки.
3. Інсайдерські ризики: ситуації, коли працівники зловживають своїм доступом до інформації, навмисно передають важливі дані третім особам, що є серйозною загрозою для внутрішньої інформаційної безпеки.
4. Відсутність контролю за доступом до інформації: неналежна організація системи доступу до даних створює прогалини, через які несанкціоновані особи можуть отримати доступ до чутливої інформації.
5. Кіберзлочини: це широкий спектр загроз, що включає використання шкідливого програмного забезпечення (віруси, трояни), фішингові атаки для отримання паролів чи іншої чутливої інформації, а також злом корпоративних систем з метою заволодіння даними. Захист від кіберзлочинів вимагає постійного вдосконалення систем безпеки.
6. Корпоративне шпигунство: це може бути наймання інформаторів серед співробітників об’єктів критичної інфраструктури, використання спеціальних технічних засобів для перехоплення даних, або навіть пряме проникнення на територію для збору документів чи обладнання.

З огляду на вищезазначене, будь-яке неналежне поводження та використання інформації про об’єкти критичної інфраструктури несе значні загрози національним інтересам. Це може спричинити переривання або порушення надання життєво важливих функцій та/або послуг, що надаються об’єктами критичної інфраструктури, та призвести до серйозних загроз національній безпеці. Отже, запровадження ефективних заходів для захисту чутливої інформації та забезпечення її інформаційної безпеки стає не просто пріоритетним, а життєво важливим завданням для України.