Щоранку о 9.00 в Україні вшановують загиблих героїв хвилиною мовчання. Це час пам’яті та шани для всіх, хто поклав своє життя за незалежність нашої держави. Ми згадуємо мирних жителів, дорослих і дітей, чиї життя обірвала жорстока війна. Ми пам’ятаємо тих, хто віддав свої життя за свободу та державність України. Вічна слава захисникам і захисницям України! Світла пам’ять невинним жертвам кривавої війни… Шануємо… Пам’ятаємо…

1 вересня 2015 року у селі Качурівка, що на Подільщині, на фасаді місцевої школи відкрили меморіальну дошку. Вона присвячена пам’яті Героя, загиблого в зоні проведення АТО, Віталія Федоровича Катішова (05.12.1974 – 09.02.2015). Його подвиг та жертовність назавжди закарбуються в історії.

23 серпня 2014 року Віталія було мобілізовано Котовсько-Красноокнянським ОМВК. Не вагаючись, він пішов захищати суверенітет та цілісність України. Його слова рідним: “ЯКЩО НЕ Я, ТО ХТО?” – стали його життєвим кредо. Він служив у 30-й танковій бригаді, що базувалася у місті Новограді-Волинському Житомирської області. Останній раз Віталій зателефонував сестрі 9 лютого 2015 року. У його голосі звучали сльози, хоча раніше він ні на що не скаржився. Він розповів про загибель молодих хлопців, 18-20 років, в підірваному сепаратистами БТРі. “Вибач, сестро, й не падайте духом! Не ображай маму, я вас всіх люблю!” – ці слова були останніми.

Після цього дзвінка Віталій не відповідав на дзвінки. Через кілька тижнів командир взводу Олександр Савицький, який разом із солдатом Д. В. Шнирковим зміг вибратися з палаючого танка Т-34, повідомив страшну звістку. Він розповів, що старший механік-водій Віталій Катішов героїчно загинув у бою біля села Логвинове, неподалік Дебальцевого. Хоча тіло героя не було знайдено одразу, його мужність і відвага не викликають сумнівів. Він намагався відвести танк у безпечне місце, але потужний шквал системи “ГРАД” знищив танк, і, на жаль, обірвалося життя Віталія.

Протягом п’яти місяців брат вважався безвісти зниклим. Рідні до останнього сподівалися на диво, вірили, що знайдуть його в полоні чи лікарні. Завдяки спільним пошукам, збігу ДНК матері та фрагментів кісток бійця під № 398 (Л) у місті Дніпропетровську, було встановлено, що це саме Віталій. Це був результат наполегливих пошуків та допомоги багатьох небайдужих людей.

Завдяки чуйності друзів, односельців, рішучості волонтерів та доброчинців, 18 липня 2015 року Герой Віталій Катішов був похований у рідному селі Качурівка. Троє його синів залишилися без батька. Старший син, Олександр Катішов, продовжив батьківську справу і сумлінно проходить строкову військову службу. Середній син, Данило, навчається у 3 класі, а молодший, Максим, – у 1 класі. Вшанування пам’яті Віталія також відбулося у місті Новоград-Волинському, де встановлено меморіал загиблим учасникам АТО, зокрема воїнам 30-ї танкової бригади.