Щороку 22 червня Україна вшановує особливий
День скорботи
і пам’яті жертв війни. Ця дата є глибоким нагадуванням про мільйони втрачених життів, скалічених доль та зруйнованих міст і сіл, що стали наслідком жорстоких конфліктів. Встановлений Указом Президента України у 2000 році, цей день є символом національної жалоби за всіма, кого торкнулася найкривавіша трагедія ХХ століття –
Друга світова війна
.
Однак, для України справжня історія цієї війни має ширші часові рамки. Нам слід пам’ятати, що війна почалася для українців не 22 червня 1941 року, а ще 1 вересня 1939-го, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. Тоді понад 120 тисяч українців, які служили у складі Війська Польського, мужньо стали на захист європейських цінностей. Більш того, вже 17 вересня 1939 року СРСР, тодішній союзник агресора, підло окупував Західну Україну. Цей злочинний пакт існував до моменту нападу нацистів на СРСР у 1941 році.
Нав’язане радянською ідеологією трактування періоду 1941–1945 років як виключно «Великої Вітчизняної війни» свідомо ігнорувало перші два роки глобального конфлікту та участь українців у лавах армій Великої Британії, США, Франції, Польщі у спільній боротьбі проти нацизму. Це викривлення історичної правди позбавляло визнання внеску українського народу у спільну перемогу над тоталітарним злом. Тому сьогодні, як ніколи раніше, важливо осмислювати
історію України
без міфів та маніпуляцій, усвідомлюючи її повну складність та героїзм.
Сьогодні ми бачимо, як росія знову веде загарбницьку
війну проти України
, повторюючи найжахливіші сценарії минулого. Ранкове бомбардування Києва 22 червня 1941 року моторошно відлунює в обстрілах столиці 24 лютого 2022-го. І тоді, і зараз – це є війна за право на існування, за свободу, за гідність українського народу. Наша боротьба за незалежність та територіальну цілісність є прямим продовженням віковічної
боротьби за свободу
, що тягнеться крізь століття.
Ми глибоко вшановуємо
пам’ять усіх жертв війни
, хто загинув у її вирі, хто пройшов її нелюдські жахи, хто не повернувся з поля бою або був знищений у роки окупації. Цей
День скорботи
є не для героїзації війни як такої, а для глибокого усвідомлення її трагічної суті, її руйнівних наслідків та нашої спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями за мирне та вільне життя. Це заклик до роздумів про те, як запобігти повторенню таких катастроф.
Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав своє життя. Ми засвоїли болючі уроки історії. І ми з непохитною вірою дивимося в майбутнє – сильне, вільне, незалежне та українське. Слава Україні! Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим Героям.