Що більше підготовлених бійців, то менше втрат – це гасло, яке сьогодні актуальне як ніколи. Олег Горбатюк, який три роки захищав Україну на фронтах, повернувся до керівництва Рукшинською територіальною громадою, щоб втілювати зміни та підтримувати розвиток. Він ділиться досвідом війни та планами на майбутнє громади. Рукшинська територіальна громада, утворена 2015 року в рамках адміністративно-територіальної реформи, знову під керівництвом Олега Горбатюка, кандидата філологічних наук та колишнього викладача ЧНУ імені Юрія Федьковича. До обрання, з 2014 по 2015 рік, Олег Горбатюк брав участь в АТО як командир взводу. З початком повномасштабного вторгнення, він знову став на захист України, звільняючи Київщину та воюючи під Соледаром і Бахмутом. Нещодавно, за станом здоров’я, він повернувся до громади, сповнений рішучості працювати на її благо. В інтерв’ю Олег Горбатюк розповідає про зміни в громаді за час його відсутності та ділиться спогадами про війну. Які виклики стоять перед Рукшинською громадою сьогодні? Як війна вплинула на її розвиток? Про це та багато іншого – у розмові з головою Рукшинської територіальної громади, Олегом ГОРБАТЮКОМ.

Розвиток громади без державної підтримки

– Пане Олеже, що спонукало вас змінити наукову діяльність на керівництво громадою? – Я родом з цих місць, знаю проблеми придністровських сіл. Коли запустили децентралізацію, вирішив спробувати. До громади увійшли Рашків, Гордівці, Пригородок, Орестівка, Чепоноси та Рукшин. Основна проблема – малоземелля. У Рукшині середній пай – 0,9 гектара, а в інших селах – ще менше. Люди використовують землю по-різному: в Чепоносах та Пригородку – садівництво, в інших селах здають паї агрофірмам. – Чи допомагають фермери громаді? – Допомога мінімальна, але ми постійно обговорюємо це питання з орендарями. Іноді це дає результати – наприклад, солодкі подарунки школярам на свята. Рукшинська громада самодостатня і не просить додаткових коштів у держави. Ми обходимося власними ресурсами, яких вистачає на нагальні потреби. Звісно, потрібно більше коштів на дороги та соціальну сферу, але ми постійно працюємо над цим. – Чи вистачає коштів на школи та дитячі садочки? – У громаді немає опорної школи через малу кількість учнів. Діють лише три школи. З віддалених сіл дітей возить шкільний автобус. На жаль, демографічна ситуація складна, і в 2027 році, можливо, залишиться лише одна школа на шість сіл. Це автоматично впливає і на дитячі садочки.

Патріотизм та оборона

– Скільки чоловіків з громади мобілізували? – З початку війни мобілізували близько 200 чоловіків, більшість – добровільно. Я мобілізувався в перший день вторгнення, передавши обов’язки заступнику. Маючи звання капітана, став заступником командира роти в 10-ій гірсько-штурмовій бригаді. Багато бійців мали досвід АТО, тому були готові до бойових дій. – Де ваш підрозділ воював? – Наш батальйон наступав з Малина на Кухарі. У роті було багато контрактників, а командир Олександр Караван – досвідчений офіцер. Ми звільнили Кухарі та продовжили звільнення Київщини. Втрати були мінімальні. У роті були добровольці з різних країн. – Який був ваш бойовий шлях далі? – Після Київщини нас відправили на Бахмутський напрямок. Ми отримали джавеліни та Нлави, швидко їх освоїли. 10-а бригада вела безперервні бої біля Лисичанська та Соледару. Залишили Соледар, щоб зберегти життя військових. Пізніше його довелося відбивати, і тоді втрати були відчутні. Підготовка бійців – це ключ до зменшення втрат. Добровольці відрізнялися від мобілізованих підготовкою та мотивацією. – Як дрони вплинули на війну? – Спочатку було кілька людей з дронами, але згодом їх стало більше. У 2023 році дрони стали важливим засобом розвідки. Ми бачили вночі, де збираються вороги, і успішно використовували цю інформацію. У листопаді 2024 року, завдяки дронам, ми відбили великий штурм, знищивши багато техніки та живої сили ворога. – Як змінилася тактика воєнних дій? – Війна змінилася кардинально. Піхотні штурми стали рідкістю. Бойові дії ретельно готуються, використовуються нові технології, РЕБи. З’явилися позашляховики для швидкої доставки поранених та БК.

Волонтерська підтримка

– Як допомагали волонтери? – З початком війни я зрозумів, що нам потрібно, і почав телефонувати друзям. Дружина купила все необхідне в «Епіцентрі». Дуже допомагав колектив ЧНУ. Церква передала два позашляховики, товариші з Німеччини та Чернівців – ще два. Тільки у взаємодії тилу і війська можлива перемога. Анатолій ІСАК Чернівці Новини – Погляд #новини #Буковина #ветеран