Розглянемо детально події, що сталися. Спробую викласти стисло, хоча це може вплинути на точність формулювань. Деталізація можлива згодом.

Протягом останніх 11 років в Україні діяла неписана угода щодо збереження здобутків Революції Гідності, насамперед – курсу на Європу. Доки ця угода діяла, влада пробачала багато, адже зберігалося ключове – європейське майбутнє. Зважаючи на чутливість європейських партнерів до корупції та незалежності антикорупційних органів, значна частина суспільства сприйняла вчорашні події як відхід від європейського шляху. Це ставить під сумнів саму основу державності – прагнення до європейського, а не російського майбутнього.

Хоча юридичні тонкощі можна обговорювати, здоровий глузд підказує: незалежність розслідувачів означає відсутність політичного контролю з боку тих, кого вони розслідують, інакше все перетворюється на фарс. Формування антикорупційної інфраструктури не було завершено через брак голосів для змін до Конституції. Попри численні претензії до роботи антикорупційних органів, ці аспекти другорядні. Справа має соціально-політичний, а не суто юридичний характер.

Швидке ухвалення закону з порушенням регламенту Верховної Ради, тиском на депутатів та негайним підписанням, тоді як важливі для оборони та бюджету закони місяцями не підписуються, виглядало як крок до авторитаризму, наближення до росії. Депутати, що фігурують у розслідуваннях, голосували з явним конфліктом інтересів.

Таким чином, значна частина суспільства відчула порушення соціального договору. Люди вважають себе вільними від зобов’язань не критикувати владу, обмежувати себе самоцензурою та уникати протистоянь, враховуючи виклики для країни та відсутність виборів.

Антиєвропейські та авторитарні тенденції наростали поступово, але дія неписаного договору створювала ілюзію відсутності спротиву, що призводило до накопичення помилок. Критична маса сформувалася, і межа була перейдена.

Як це часто буває в новітній історії України, ситуація, що розвивалася повільно, врешті-решт спричинила бурхливу реакцію суспільства.

Вчорашні події показали, що активна частина суспільства, попри ризики воєнного стану, більше не вважає себе зв’язаною самообмеженнями. Багатотисячні стихійні мітинги у Києві та інших містах – це голос невдоволених громадян, у яких відбирають майбутнє.

Важливо, що в протестах брала участь переважно молодь, для якої Євромайдан – це історія. Долучилися й інші покоління, зокрема ветерани. Старші ставили питання: «Невже знову?». Молодші висловлювали гасла про європейську та демократичну мрію, протиставляючи її російському авторитарному шляху (