У сучасному суспільстві дедалі більше уваги приділяється поняттю безбар’єрності — принципу, за яким кожна людина має рівний доступ до всіх сфер життя незалежно від своїх фізичних, ментальних чи соціальних особливостей. Це не просто про встановлення пандусів чи озвучення зупинок у транспорті. Безбар’єрність — це філософія рівності, відкритості й поваги.

Що означає безбар’єрність?

Безбар’єрність — це усунення перешкод, які заважають людям повноцінно брати участь у житті суспільства. Перешкоди можуть бути різними:

• Фізичні: відсутність пандусів, ліфтів, широких дверних проходів;

• Інформаційні: складна мова у документах, відсутність альтернативних форматів (шрифт Брайля, сурдопереклад);

• Комунікаційні: бар’єри у спілкуванні з людьми з порушеннями слуху чи мовлення;

• Психологічні та соціальні: упередження, стереотипи, дискримінація.

Кого стосується безбар’єрність?

Існує помилкова думка, що безбар’єрність потрібна лише людям з інвалідністю. Насправді, вона важлива для кожного:

• Мами з візочками, яким складно підніматися сходами;

• Літні люди, які мають обмежену мобільність;

• Туристи або іноземці, яким важко орієнтуватися у незнайомому середовищі;

• Діти, що потребують адаптованого навчання та простору;

• Люди в тимчасовому стані вразливості — після травми, під час вагітності, тощо.

Чому безбар’єрність — це ознака зрілого суспільства?

Країна, яка прагне бути сучасною, демократичною та інклюзивною, зобов’язана піклуватися про те, щоби кожна людина відчувала себе гідною, захищеною і важливою. Безбар’єрність:

• сприяє розвитку економіки, оскільки більше людей можуть працювати та споживати послуги;

• підвищує якість освіти і медицини;

• створює довіру до державних інституцій;

• знижує рівень дискримінації та насильства.

Як створити безбар’єрний простір?

Це можливо завдяки спільним зусиллям:

• Держава має приймати закони і стандарти;

• Бізнес — адаптувати свої сервіси та приміщення;

• Громадськість — поширювати культуру толерантності та поваги.

Безбар’єрність — це не про окремі зміни, а про зміну мислення. Це про те, щоби кожна людина — незалежно від віку, стану здоров’я, статі чи мови — відчувала себе частиною спільноти. І чим більше ми говоримо про це, тим ближче стаємо до справді інклюзивного суспільства.

« повернутися