Департамент економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності інформує про особливості трудових відносин з домашнім працівником. Згідно зі ст. 173-2 Кодексу законів про працю (КЗпП), домашній працівник — це фізична особа, яка виконує роботу для домогосподарства в межах трудових відносин з роботодавцем. Така робота може включати догляд за дітьми, допомогу по господарству, приготування їжі, репетиторство та інше. Важливо розрізняти домашню працю від робіт, що виконуються нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.

Трудові відносини з домашніми працівниками вимагають обов’язкового укладання письмового трудового договору. Цей документ має чітко визначати місце роботи, опис трудових обов’язків, умови оплати праці (розмір, періодичність, строки виплати, оплата за роботу в нічний час, вихідні та святкові дні), а також тривалість робочого часу та часу відпочинку. У договорі може бути передбачено надання житла, проте будь-які відрахування із заробітної плати за користування житлом роботодавцем заборонені, а такі відносини регулюються цивільним законодавством як оренда.

Законодавство про працю гарантує повагу до честі та гідності домашнього працівника, а також невтручання в його особисте життя. Водночас домашній працівник зобов’язаний не розголошувати інформацію про домогосподарство без згоди роботодавця, окрім випадків, передбачених законом. Працівник самостійно визначає, як проводити вільний час. Роботодавець не має права вимагати документи (наприклад, паспорт) на зберігання.

Трудовий договір може включати періоди очікування, які враховуються як робочий час. Припинення договору можливе на загальних підставах. У разі звільнення з ініціативи роботодавця, він повинен попередити працівника за 14 днів (якщо інше не зазначено в договорі). Домашній працівник має право негайно розірвати договір, якщо щодо нього були вчинені винні дії, що посягають на його честь чи гідність, або було втручання в особисте життя.

Соціальне страхування домашніх працівників є добровільним. Якщо працівник вирішує сплачувати ЄСВ, його розмір становить 22% від самостійно визначеної суми, але не менше мінімального страхового внеску (1760 грн) та не більше максимальної величини бази нарахування (26 400 грн). Дотримання цих правил забезпечує належне оформлення трудових відносин та захист прав обох сторін.

« повернутися