ЮВІЛЕЇ

ПЕДІАТРИНЕЮ ПОТРІБНО НАРОДИТИСЯ…

Медицина – це, передусім, люди. Складно переоцінити роль працівників охорони здоров’я у нашому житті. Тому їхні особливі дати відчуваєш, як свої власні, адже сьогодні сімейний лікар — це порадник у сім’ї. Їхня усмішка та добре слово інколи стають знеболенням і полегшенням при будь-яких недугах, а особливо… дитячих.

Саме тому праця лікарів-педіатрів заслуговує на особливу шану. Адже, щоб лікувати дітей, педіатром потрібно народитися. І сьогодні свій день народження відзначає сімейна лікарка КП «Ямпільський МЦ ПМСД» Ямпільської міської ради Людмила Миколаївна Онікійчук.

Ця дата особлива: від ювілейного дня народження лікарки варто відрахувати 50 років, які вона присвятила тому, щоб хлопчики й дівчатка Ямпільської громади росли здоровими. З цієї нагоди на «особливий прийом» до лікарки завітали Ямпільський міський голова Сергій Гаджук, його заступник Михайло Труба (до слова, колишній маленький пацієнт Л. М .- ред.), а також директорка медичного закладу Галина Плахотна разом із колективом.

На адресу ювілярки лунали найщиріші віншування:

– Саме Вами писалася історія педіатричної служби Ямпільщини. Ваші доброта, сердечність і мудрість, надання кваліфікованої допомоги дітям заслужили високий авторитет у громаді. Вас знають як професіоналку своєї справи, порадницю, порядну й добру лікарку, – зазначив Ямпільський міський голова Сергій Гаджук.

– Від усього колективу, медичного закладу та жителів Ямпільщини щиро вітаю Вас із цим святковим днем! Ви — головна педіатриня громади, яка виростила не одне покоління дітей. Це, безперечно, велике досягнення, яким варто пишатися. Дякуємо, що всі ці роки Ви з нами, допомагаєте людям і дітям. Ми цінуємо ваш професіоналізм, ставлення до роботи, людяність і те, що не тільки лікували пацієнтів, а й щиро передавали свій досвід молодим лікарям, – сказала директорка закладу Галина Плахотна.

Людмила Миколаївна — знана на Ямпільщині дитяча лікарка, яка володіє особливими секретами та методиками спілкування й огляду малечі. Усе це – результат пів століття любові та турботи про дітей, що стало її життєвим скарбом. Переважно робота Людмили Миколаївни була зосереджена в Ямполі на постійній медичній дільниці. Колись це була чи не половина міста!

Людмила Миколаївна родом із сусідньої Молдови. Саме там у ранньому дитинстві її вразила робота відомого на той час окуліста А.Ацеля, який лікував її батька. Дитячу увагу маленької Людмили привернули надзвичайна інтелігентність, виваженість і мудрість лікаря. Тоді вона вирішила, що стане окулісткою. Проте доля внесла свої корективи: вступивши до Вінницького медичного університету, Людмила Онікійчук несподівано для себе захопилася педіатрією. І тепер зізнається, що ніколи не шкодувала про свій вибір.

Робота лікарки-педіатріні – надзвичайно цікава та відповідальна. Треба вміти знаходити спільну мову з дітьми, у формі гри обстежувати маленьких пацієнтів. І найголовніше – правильно встановити діагноз, допомогти, адже малюки не завжди можуть пояснити, що і де в них болить.

Через турботливі руки Людмили Миколаївни та Галини Іванівни Ткач (майже незмінної медичної сестри, з якою вони працюють у парі вже 46 років) пройшло не одне покоління дітей. Сьогодні медики знають кожну сім’ю, де є малеча. Разом вони спостерігають за дітьми від моменту виписки з пологового відділення і аж до їхнього повноліття.

Лікарка і медична сестра — висококваліфіковані спеціалісти, справжні професіонали своєї справи, медики, яких часто називають «лікарями першого контакту». Саме вони першими зустрічають немовлят, яких привозять із пологового будинку, і першими приходять на допомогу, коли малюки хворіють. Людмила Миколаївна й Галина Іванівна — справжні майстрині своєї справи, подвижники, які роблять усе можливе, щоб діти росли здоровими та щасливими.

За словами Людмили Онікійчук, у роботі педіатра найважливіше — навчитися бачити й говорити з маленьким пацієнтом, розуміти його настрій. Вже зараз, маючи величезний досвід і багаторічний стаж роботи, вона з першого погляду вміє розпізнати стан дитини.

У кабінеті лікарки особливу увагу приділяють не лише лікуванню хворих дітей, а й турботі про здорових, адже основне у педіатрії — профілактика та попередження захворювань.

Сьогодні для лікування та оздоровлення дітей у медичному закладі застосовують новітні медичні та педагогічні методики, комплексні програми. Постійно поліпшується матеріальна база, закуповується сучасне обладнання та необхідні медикаменти.

– 1 серпня виповниться 50 років, відколи в моїй трудовій книжці з’явився перший запис про роботу, яка стала моїм сенсом життя, другою домівкою та сім’єю. Моє життя – це турбота про дітей, служіння медицині. Зараз у мене близько 900 декларантів, і це не лише ямпільчани, а й жителі Чернівців, Гнаткова, Крижопільщини. Для мене медицина — найулюбленіша робота у світі, бо я працюю з дітьми. А це — щоденний позитив, натхнення, що розвіює навіть поганий настрій. Дитячий сміх і щебетання — це подяка світу. І ми, у відповідь, завжди намагаємося зробити так, щоб діти в кабінеті почувалися, як удома: спілкування, забавляння, іграшки… – розповідає «ЯВ» Людмила Миколаївна.

Разом із Галиною Ткач іменинниця згадує часи, коли їхня робота була однією з найкращих на всеукраїнському рівні. Вони неодноразово отримували відзнаки за високі показники у сфері дитячої медицини та обслуговування.

У шухляді робочого столу зберігається особливий «пам’ятник» — записник, заведений ще 1992 року. У ньому зібрані дані всіх дітей, яких лікувала лікарка. Таких уже три — за 1978, 1992 і 2017 роки. Це означає, що Людмила Миколаївна піклується вже про чотири покоління своїх пацієнтів (із них 3 покоління дітей-пацієнтів).

– І це є особливо знаковим у нашій роботі. Адже ти знаєш не просто людину, а цілу сім’ю. Колись, як і зараз, приділялася особлива увага новонародженим упродовж першого року життя. Ми щомісяця розповідаємо матерям про секрети догляду за немовлям, допомагаємо запобігати хворобам. Колись ми просто заглядали у двори й бачили, де висять випрані пелюшки, — з усмішкою пригадує лікарка.

У розмові Людмила Онікійчук відзначає високу обізнаність сучасних молодих мам і їхню уважність до здоров’я дітей. Вона проводить паралелі між поколіннями: раніше батьки були більш обтяжені повсякденними справами, а зараз вони мають доступ до інформації, але зіткнулися з іншими труднощами, зокрема війною. Попри складну ситуацію в країні, медична галузь розвивається: оновлюється матеріально-технічна база, проводиться вакцинація відповідно до календаря щеплень.

– Передусім дитину потрібно любити й дарувати їй своє тепло. Народжуваність у країні зараз не найвища, але торік була помітна тенденція до народження третьої дитини в сім’ї. У мене є такі прекрасні сім’ї, і що цікаво — новонароджених називали Богданами або Богданками. Сучасні діти зовсім інші. Здається, що вони ще в пологовому будинку дивляться на тебе ясно й усвідомлено. Мені цікаво спостерігати, як малюки ростуть, як із пелюшок перетворюються на підлітків із власним характером. Радію, коли наші маленькі пацієнти стають відмінниками, здобувають медалі, перемагають у змаганнях. Ми з Галиною Іванівною завжди стежимо за їхніми успіхами, бо відчуваємо себе частиною їхніх сімей, адже вкладаємо у них своє серце й душу.

Під час медичної реформи багато педіатрів перейшли в сімейну медицину. І кожен визнав: працювати сімейним лікарем важко, але працювати з дітьми — надзвичайно цікаво.

Серцем кабінету Людмили Миколаївни є особлива картина з бегемотиком. Під час ремонту та оновлення медзакладу лікарка наполягла, щоб її залишили. Картину відреставрували, додали рамку, періодично покривають лаком. Коли діти в цьому кабінеті плачуть, лікарка розповідає, що ось бегемотик прокинеться… І малеча зацікавлено замовкає, сльози висихають…

Честь і хвала золотим рукам, чуйному, лагідному серцю ювілярки та втілення в життя головного покликання — приносити дітям радість одужання і відчуття повноцінного дитинства. Довгих років життя та міцного здоров’я, шановна Людмило Миколаївно!